Г. Квітка-Основ’яненко перший український прозаїк. У жанрі сентиментально-реалістичної повісті він виявив найсильніші риси свого творчого таланту. Повість “Щира любов” вийшла у світ у 1839 році. У ній Г. Квітка-Основ’яненко як найточніше передає значимий внутрішній світ персонажів. “Вищий порівняно з “Марусею” рівень реалістичної майстерності письменника, – писав О. Гончар, – виявляється… у зображенні внутрішніх психологічних колізій”.
Образ любові у повісті став домінантним. Навколо нього як стрижня групуються
В епічності творів Г. Квітки-Основ’яненка постійно спостерігаємо вплив фольклору. У повісті зменшено-пестливі форми, використані у дусі традицій народної творчості. Суфікси здрібнілості вносять у текст пестливість при потребі надати
Ніжність і радість є основою порівняння дівчини з майським днем, з весною: “(Галочка) веселенька, як день у маї, жартовлива, як вітрець у садку меж квіточками, приязлива до усякого, як красна весна”. У повісті можна простежити використання епітетів – одного з основних тропів, що увиразнює зображуване. Епітети виступають у Г. Квітки-Основ’яненка майже з перших сторінок його твору: “Хороший город Харків, великий і веселий”.
Усі прикметники відображують різні боки означуваного поняття, але одночасно передають позитивно-оцінне значення. Як бачимо, у стилістичному діапазоні письменника спостерігається поєднання значеннєвого і функціонального потенціалу різноманітних художніх засобів, за допомогою яких автор довів глибинні можливості української мови у відтворенні реалістичної психологізації головних героїв, їх високих почуттів.