Народився поет у селі Матче на Волині (тепер Польща). У 1945 році родина була переселена в село Доросині Волинської області і зазнала всіх бід від розриву з прадавніми коренями. Зростав хлопчик серед працьовитого люду і сам був роботящим.
Радів, коли його хвалили за щось добре зроблене чи вивчене, а то й за вигадане…
Після закінчення середньої школи здібний юнак, закоханий в українську поезію, подався здобувати вищу освіту до Львівського університету на слов’янський відділ філологічного факультету, там же закінчив й аспірантуру.
Вірші
Ті, хто знав Володимира Івановича, називають такі головні риси його характеру, як доброта, довір’я до людей, невтомність у праці та сміливість у пошуку вагомого, як добірне зерно, слова. Мабуть, не випадково свою першу збірку поезій він назвав так промовисто – “Довір’я”.
Якийсь час Лучук завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Володимир Іванович зібрав чи не найбільшу і найповнішу бібліотеку поетичних збірок, виданих в Україні.
Тісна творча
Володимир Лучук відомий також як перекладач і дитячий поет. Дітей він дуже любив. Навіть під час творчих поїздок у Прагу на вулицях міста він мав про що поговорити з дітьми. І хоч розмови були короткі, зате контакт налагоджувався доволі швидко.
Надійною підтримкою та помічницею у царині дитячої літератури була для Володимира його дружина Оксана Сенатович. їхнім подружнім гаслом стали такі слова: “Якщо ти поет – напиши для дітей!”. А написав В. Лучук чимало: “Сіла хмара на коня”, “Хитрий лис малює ліс”, “Чарівний глобус”, “Уставати рано треба”, “Я малюю голуба”, “Жива вода”, “Дарунки для мами” тощо.
Батьки поета згадували, що ще в дитинстві циганка наворожила йому смерть у дорозі. Повний творчих задумів, Володимир Лучук раптово помер у поїзді, коли їхав зі Львова до Києва. Похований він у Львові на Личаківському цвинтарі.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)