ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО – ЯК ПЕРЕМОГТИ ЛИХУ ДОЛЮ

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ

РОЗДІЛ З ЯК ПЕРЕМОГТИ ЛИХУ ДОЛЮ

Літературна розминка

1. Розгляньте репродукції картин. Як ви гадаєте, чим зацікавив художників образ людини, позбавленої зору? Які проблеми життя сліпих відображено на картинах?

2. Що увиразнили художники в образах сліпих – обмеженість їхніх можливостей чи прагнення бути повноцінними людьми?

ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО

Талановитий письменник з України увійшов в історію російської літератури як заступник знедолених і принижених. Таким він був і у своїй творчості,

і в політично-громадській діяльності, за яку заплатив роками життя на засланні.

Володимир Галактіонович Короленко народився 27 липня 1853 р. в Житомирі. Батько письменника, нащадок козацького роду, був суддею. Його поважали як людину чесну й непідкупну. Ці якості Короленко-старший прищеплював і своїм п’ятьом дітям. Мати митця походила з польських поміщиків.

Великодушна й самовіддана, вона виховувала синів і дочок передусім добрими, чуйними, порядними.

Дитинство Володимира Галактіоновича минуло в Житомирі, юність – у Рівному. Тоді це були невеликі затишні містечка. Романтика їхніх пишних краєвидів,

таємничих підземель і давніх легенд зачаровувала мрійливого хлопчину.

Однак саме там він пізнав і справжню гіркоту провінційної дійсності – зашкарублий застій, що аж надто яскраво виказував вади державно – суспільного ладу Російської імперії.

Консультація професора філологова

Дитячі та юнацькі враження були для Короленка важливим духовним орієнтиром. Живучи в Росії, письменник завжди намагався налагодити побут за батьківськими традиціями. Спогади про Україну відлунювали і в його творах.

Так, житомирський період, який тривав тринадцять років, відбився в оповіданнях “Вночі”, “Парадокс”, “Моє перше знайомство з Діккенсом” та чотиритомній “Історії мого сучасника”. А повість “У поганому товаристві” стала яскравою літературною пам’яткою перебування Володимира Галактіоновича в Рівному.

На долю письменника випало чимало поневірянь. Після смерті батька родина Короленків залишилася без засобів до існування, тож продовження навчання в реальному училищі потребувало від Володимира розважливого ставлення до життя й жорстких обмежень. А 1871 р. він вступив до Петербурзького технологічного інституту.

У перші студентські роки напівголодний юнак рятувався від злиднів копійчаними підробітками і зрештою змушений був перевестися до московської Петрівської хліборобської і лісової академії, де отримав стипендію. Однак закінчити цей навчальний заклад Короленку не вдалося. За активну участь у студентських заворушеннях майбутнього письменника було виключено з академії і вислано в провінцію.

Відбувши покарання, Короленко повернувся до Петербурга, де вступив у Гірничий інститут. Влада пильно стежила за студентом, що приєднався до народницького руху, й невдовзі його було заарештовано за підозрою у співпраці “з головними революційними діячами”. Майже шість років Володимир Галактіонович провів у тюрмах і на засланні.

Останній термін він відбував у Якутії за відмову присягнути на вірність цареві Олександру III.

Утім, життєві випробування лише загартували Короленка. Навіть більше – саме вони викували з нього письменника, перед яким невдовзі шанобливо схилилася Росія.

У 1885 р. Короленку дозволили оселитися в Нижньому Новгороді. Протягом наступних десяти років він опублікував кілька збірок талановитих нарисів і оповідань, у яких виступав проти соціальної несправедливості й обстоював право пригноблених на гідне життя.

Не менш значущою була й громадська діяльність Володимира Галактіоновича. Численні статті, у яких він викривав злочини чиновників, бездушність судової машини й подібні суспільні явища, незмінно привертали увагу широкого загалу. Згодом його публікації набули такої впливовості, що з ними мусив рахуватися навіть царський уряд.

У 1890-х роках письменник відвідав Крим і Поволжя, подорожував Кавказом і Південним Уралом. Випало йому побувати й в Америці. Враження від тієї поїздки втілилися в повісті “Без язика” (1895), де змальовано поневіряння українського селянина, що марно намагається знайти кращу долю на чужині.

Громадській діяльності письменник віддавав майже весь свій час. Друзі говорили, що він міг би написати значно більше художніх творів, якби не витрачав стільки сил на суспільні справи. Короленко не заперечував, але й ніколи не шкодував про свій вибір, адже інтереси громади ставив вище за власну творчість.

Так було і за царського правління, і за більшовицького уряду. Короленко рішуче засуджував насильницькі методи нової влади й братовбивчу війну, яка коштувала народові багатьох жертв…

У 1901 р. Короленко повернувся на батьківщину. Він оселився на Полтавщині, де й прожив до кінця своїх днів.

Український Мотив

Нині в Україні діють два літературно-меморіальних музеї Короленка. Один з них знаходиться в Житомирі, у будинку, де минули дитячі роки митця. У сімох залах музею можна побачити речі родини Короленків, а також прижиттєві видання творів письменника та його сучасників.

Другий музейний комплекс розташований у Полтаві. До нього входять садиба письменника (пам’ятка історії кінця XIX – початку

XX ст.), флігель, де розміщено виставковий зал, та могила письменника і його дружини на території міського парку “Перемога”.

Либонь найкраще особистість, життя і творчість Короленка характеризують його власні слова: “Письменник має бути передусім людиною”. За активну громадянську позицію, відданість ідеалам справедливості й людяність сучасники називали митця “совістю Росії”.

Перевірте себе

1. Розкажіть про родину Короленків. Які моральні якості прищепили письменнику батьки?

2. Як уплинули на творчість Короленка дитячі та юнацькі враження, пов’язані з Україною?

3. Схарактеризуйте громадську діяльність Короленка. Чому сучасники назвали письменника “совістю Росії”?

Теми проектів

1. “В. Короленко і Україна”.

2. “Образи дітей у творах В. Короленка”.

3. “В. Короленко. Письменник, який зажив слави “совісті Росії””.