Висвітліть основні здобутки “Озерної школи”: художнє новаторство в баладах В. Вордсворта, особливості фантастики в творах С. Т. Колріджа, художній світ балад Р. Сауті.
“Озерна школа” – так називали перших англійських поетів-романтиків кінця XVIII – початку XX століття, які жили і творили у знаменитому Озерному краї, розташованому на півночі Англії. До групи цих поетів-лейкістів ( від англ. lake – озеро ) належали талановиті майстри слова: Вільям Вордсворт, Роберт Сауті та Семюел Колрідж. Як писав Самюел Колрідж, вони були “три
У творах Вордсворта відобразились деякі мальовничі краєвиди тих місць. Вільям Вордсворт опублікував книжку-путівник “Гід по озерах”. І сьогодні
Творчість поетів “озерної школи” була своєрідним протестом проти поезії англійського класицизму. Поети-реформатори мріяли відновити британську поезію, яку вважали штучною, пишномовною, перенасиченою штампами і занадто раціоналістичною та елітарною. У ранній період творчості поети захоплювались ідеями французької революції, але потім, перелякані хвилею Якобінського терору,
У творах “лейкістів” посилилися релігійні тенденції та мотиви, їх пізня творчість набула консервативного характеру.
Перший період ( кін. 80-х – поч. 90-х рр. XVIII ст. )
Ранній творчості “лекістів” притаманні деякі критичні тенденції. У їх ранніх творах відбилося масове зубожіння англійського селянства, засуджувалися нелюдяність та жорстокість правлячих класів Британії, що гнобили народи Англії та Ірландії.
Перший період творчості “лекістів” відзначений загальним для усіх трьох поетів інтересом до найважливіших соціальних питань тогочасного життя. Французька буржуазна революція мала великий вплив на ранню творчість поетів.
Невдоволення англійської дійсністю проявляється в оді Кольріджа “На взяття Бастилії”(1789); він мріє про свободу яку Англія здобуде за прикладом Франції. Картинами злиднів, безправ’я і гноблення англійського народу пройняті вірші Сауті “Дружина солдата” , “Скарги бідняків”, “Похорон жебрака”. Особливо вирізняється поема Вордсворта “Провина і скорбота”(“Guilt and Sorrow”, написана в 1793 р., перероблена в 1798 р.). Вордсворт відкрито говорить про це, засуджуючи “Соціальний порядок” (“Social order”).
Про долю пограбованої та експлуатованої Англії розповідають такі вірші Вордсворта як “Аліса Фелл, або Бідність” (“Alice Fell or Poverty”) “Мати моряка” (“The Sailor’s Mother”) “Остання вівця” (“The Last of the Flock”).
Характерною особливістю зображення французьких революційних подій в поезії лейкістів було різко виражене релігійно-містичне забарвлення. Справа рук народу, перемога революційних мас зображувались як здійснення волі “провидіння”, яке карало жорстоких тиранів.
Другий період ( середина 90-х рр. XVIII ст. )
У другому періоді творчості лейкістів визначаються їх реакційно-романтичні погляди. Разом із Сауті Колрідж пише драму “Падіння Робесп’єра” ( 1797 ), продовжує свою боротьбу проти ідей революції в трагедії “Осоріо” (“Osorio”, 1797) – у переробленому вигляді надрукована в 1813 р. під назвою “Каяття” (“Remorse”).
Драматургія лейкістів рясніє жорстокими сценами, злочинами, убивствами, а оточення характеризується підкреслено похмурим колоритом. Так, у творах поетів “Озерної школи” з’являються риси, які тяжіють до реакційної поетики готичного роману. Страх перед силами реакційного терору, які пущені в хід проти народу, переважає в оді Колріджа “Полум’я, Голод і Вбивство”( 1796 ), хоча проявляється в ній і скорбота понівеченої Ірландії.
Збірка поезій “Ліричні балади”, що вийшла друком 1798 року, здійснила справжній переворот у житті тогочасної англійської поезії. Передмова, в якій поет-реформатор називає збірку “експериментальною”, стала своєрідним маніфестом британських поетів-романтиків.
Збірка “Ліричні балади” є унікальним прикладом співпраці двох великих поетичних талантів: Вільяма Вордсворта і Самюеля Колріджа.
Перу Вордсворта належать 27 поетичних творів зі збірки, Колріджу – 4. Поет-реформатор Вордсворт велику увагу приділяв мові своїх поезій, яку прагнув наблизити до народної. Теми для своїх творів поет знаходив у повсякденному житті. Вордсворт ідеалізував сільський побут, зробивши центральним героєм поезій людину з народу..
Самюель Колрідж, навпаки, тяжів до фантастичного, утаємниченого та містичного..
Англійські та американські літературознавці наголошують на тому, що автори “Ліричних балад” (особливо Вордсворт) плідно реформували англійську поетичну мову і заклали основи мови англійської поезії XIX століття.
Мова їх поезії виступала засобом втечі від дійсності, спрощення її складних і неприємних явищ. Байрон, критикуючи Вордсворта, особливо наполегливо нападав на це прагнення реакційного романтизму до спрощеного, штучно-наївного зображення життя. Без сумніву, у віршах Вордсворта англійська природа постала по-новому: відмовившись від міфологічних умовностей і перифраз класицизму, Вордсворт знайшов точні і виразні слова для передачі відтінків листя і світлових ефектів, він словами намалював ліси, пасовища, луки Англії.
Але як різко відрізняється пейзажна поезія Вордсворта від описів природи у Байрона і Шеллі.
Байрон виступив з осміянням і викривальною критикою “лейкістів” у своїх “Англійських бардах і шотландських оглядачах” ( 1809 ). Про сатиру говорив заголовок: глумливо називаючи лейкістів “англійськими бардами”, Байрон підкреслював архаічність тематики і світогляду поетів, висміював їх середньовічний маскарад, уклін перед патріархальними умовами сивої старовини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)