1. Значення творчості. Пушкіна. 2. Аналіз оди “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний… “. 3. М. В. Гоголь про Пушкіна як про національного поета.
Творчість О. С. Пушкіна настільки многомерно й разногообразно, що можна виділити досить багато ключових тим і мотивів його добутків. Значення творчості поета дуже велико.
Критики нерідко говорять про нього як про особистість, з якої почалася російська освіта Так, Д. С. Мережковский писав: “Подібно Петру Великому, з яким він почував глибокий зв’язок, Пушкіна був не стільки совершителем,
Пушкіна не міг не усвідомлювати велич власного генія, і вірш “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” – доказ цьому У своєму добутку письменник дає об’єктивну оцінку власній творчості.
Початкові рядки до вірша “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…” Пушкін взяв з > оди Горация, тим самим затверджуючи зв’язок культури античної
До цього пам’ятника “не заросте народна стежка”, тому що саме духовність стала тим матеріалом, з якого він був зведений.
Поет порівнює свій пам’ятник з пам’ятником земної влади Олександрійським стовпом. І він затверджує, що “глава непокірлива” його власного пам’ятника вище, оскільки його він створений не з волі людини, наділеного земною владою, а по веленью Бога. Наступна строфа вірша говорить про посмертну славу поета, про безсмертя поетичному: Ні, весь я не вмру – душу в заповітній лірі Мій порох переживе й тленья втече – И славний буду я, доки в підмісячному світі Живий буде хоч один пиит. У цій строфі відзначається переклик з античною поетичною традицією й релігійними мотивами (“душу в заповітній лірі”, “порох”, “тленье”).
У наступній строфі також триває антична тема прославляння – поет говорить про славу “по всій Русі великої”: Слух про мене пройде по всій Русі великої, И назве мене всяк сущий у ній мова, И гордий онук слов’ян, і фін, і нині дикої Тунгуз, і друг степів калмик.
Далі Пушкін пише про своє призначення, що полягає в служінні народу як поета-громадянина й християнин^-християнина-поета-християнина (“милість до занепалого призивав”): И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив, Що в мий жорстокої століття восславил я Волю И милість до занепалого призивав. Він підкреслює значення поета, в “тверде століття”, що знаходить у собі сили й мужність для прославляння “Волі”. В останній строфі Пушкін вертається до релігійних мотивів, призиваючи Музу слухати голос вищого розуму, випливати саме цьому голосу, не страшачись земних труднощів, не вимагаючи нагороди, не піддаючись мовленням підлесників і наклепників: Веленью божию, про муза, будь слухняна, Образи не страшачись, не вимагаючи вінця, Хвалу й наклеп приемли равнодушно, И не заперечуй дурня Таким чином, у вірші “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний… ” Пушкін образно сказав про те, що вічна пам’ять у серцях людей полягає в засвоєнні людьми сказаного їм поетичного слова.
У цьому вірші, написаному в жанрі оди поет з’єднав воєдино з поезією волю, долю народу, влади й боже провидіння. Ми не можемо не помітити, що в останній строфі поет ужив майбутній час, при цьому це майбутнє не далеке, а швидке Тобто він розраховував на те, що йому відпущене Богом ще досить часу. На жаль, Пушкін пішов з життя в самому розквіті сил, залишивши після себе величезна спадщина, якою ми, нащадки, можемо пишатися як найбільшою цінністю.
Не випадково, великий російський письменник М. В. Гоголь в 1832 році писав: “При ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета. Справді, ніхто з поетів наших не вище його й не може більше називатися національним; це право рішуче належить йому. У ньому, начебто в лексиконі, уклалося все багатство, сила й гнучкість нашої мови Він більше всіх, він далі розсунув йому границі й більше показав весь простір. Пушкіна є явище надзвичайне й, може бути, єдине явище російського духу: це російська людина в його розвитку, у якому він, може бути, з’явиться чрез двісті років.
У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбилися в такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла”.