Живопис це поезія, що бачать, а поезія живопис, що чують. Леонардо да Вінчі Російська Мова – це мова нашого народу, багатий, гнучкий, образний і мальовничий. Його поповнювали й удосконалювали своєю творчістю теперішні художники слова: Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Толстой, Достоєвський.
Н. А. Заболоцкий – відомий росіянин поет двадцятого століття. Його теж по праву можна назвати майстром слова
У своїх добутках Заболоцкий вигострює кожну фразу, кожний художній образ. Він уважав, що його життя належить мистецтву: “Я відрікся від життєвого
Який повинна бути теперішня поезія – цій темі присвячений вірш “Читаючи вірші”, написане в 1948 році. У ньому Заболоцкий міркує про те, наскільки людина повинен володіти мистецтвом слова, щоб уважатися теперішнім майстром. Вірш можна розділити на дві частини. У першої Заболоцкий іронізує над творчістю сучасних йому “поетів”: Цікаво, забавно й тонко: Стих,
Бормотанье цвіркуна й дитину В досконалості письменник осягла. Майже в кожному слові в цій строфі схована авторська усмішка. Йому “забавно” читати вірші людей, що загордилися себе поетами.
Не випадково автор використовує слово “стих” з явним розмовним, зневажливим відтінком, причому в другій частині Заболоцкий уживає слово “поезія”.
У цьому вірші ці слова – антоніми. Стих – безглузда словотворчість, а поезія теперішнє мистецтво. Авторська іронія чутна в кожному слові першої частини: “бормотанье” непорівнянно з “досконалістю”, а “зім’яте мовлення” з “витонченістю”.
Але хіба можна теперішнє мистецтво вважати “нісенітницею”? Звичайно ж, немає. І тому так переконливо звучать наприкінці першої частини риторичні питання: Але можливо ль мрії людські В жертву цим забавам принесть?
И чи можливо російське слово Перетворити в щебетанье щигля, Щоб змісту живаючи основа Крізь нього пролунати не могла? Автор уважає недосконалі вірші лише порожньою “забавою”, непотрібною словотворчістю, “щебетаньем щигля”. А сьогодення “російське слово” це поезія Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Єсеніна. Це велика мова великих націй
Відповідь на ці питання звучить у другій частині вірша. Друга частина протипоставлена першої. Зневажливе “стих” Заболоцкий заміняє високим і ємним словом “поезія”.
Поезія, з погляду автора, це мистецтво слова, і перш ніж оголосити себе поетом, необхідно досконало опанувати цим мистецтвом. Для цього недостатньо лише таланта, необхідні й спеціальні знання
В останньому чотиривірші звучить ідея вірша: Той, хто життям живе теперішньої, Хто до поезії з дитинства звик, Вічно вірує в животворящого, Повний розуму російська мова. Рідна мова для Заболоцкого схожий на живу істоту, вона називає його “животворящим”, “повним розуму”. Навчитися володіти їм у досконалості таке завдання ставить автор перед починаючими поетами. Саме тоді вони стануть теперішніми майстрами слова
Вірш цікаво й з лексичної точки зору. Розмовна лексика надає відтінок іронії, схованої смішки. Таких слів особливо багато в першій частині: “стихла”, “бормотанье”, “нісенітниця”, “зім’ятої”, “щебетанье” і т. д. Високі слова, уживаючись поруч із розмовними, підкреслюють іронію. А в другій частині висока лексика надає віршу відтінок урочистості, допомагає яскравіше виразити основну думку
Тут ми зустрінемо такі слова: “перешкоди”, “вірує”, “животворящий”, “повний розуму”. Вірш написаний трискладовим розміром – чотиристопним анапестом, що надає йому особливе, мелодійне звучання. Строфа – четырехстишья, перехресне римування й чергування ненаголошених (жіночих) і ударних (чоловічих) закінчень – ознаки класичного віршування
Я думаю, що така форма обрана не випадково. Ціль поета: показати починаючим літераторам, як необхідно працювати над віршами. У деяких рядках, для додання більшої образності, Заболоцкий використовує алітерацію.
Наприклад: “бормотанье цвіркуна й дитину” повторюється звук “р”, “щебетанье щигля” звук “щ”, в останньому чотиривірші багато шиплячих “ж”, “щ” і свистячих “з”, “з”. Фонетичне оформлення робить вірші Заболоцкого ще більш образними
Мені подобаються вірш Заболоцкого, тому що вони дуже мелодійні, і в кожному з них – свій підтекст, глибокий зміст. Я думаю, що ідея цього вірша дуже актуальна для нашого часу. “Велику й могутній” російську мову засмічують жаргонізми, просторіччя, іноземні слова. Таке мовлення ми чуємо з вуст телевізійних журналістів, зустрічаємо на сторінках газет і журналів
Але такий “мова” не зразок для наслідування. І тому набагато корисніше читати класикові, щоб навчитися всього багатства російської мови
(2 votes, average: 3.50 out of 5)