Тема вірша (сонета) “Поетові” – поет і суспільство. Я думаю, що це звертання, насамперед, автора до самого себе. Пушкіна міркує про нелегку долю поета, про його складний, тернистий життєвий шлях.
Доля непередбачена: те підніме, то відкине, стане в особі рідної матері й раптом обернеться злою мачухою.
Звертаючись д самому себе, Пушкін, безсумнівно, має на увазі й узагальнений образ поета. Скільки їх, “служителів музи”, пройшли випробування славою, наклепом, “любов’ю народної”, “судом дурня” чи всякий витримає, не
Але ти залишися твердий, спокійний і похмурий.
Нехай цей спокій і твердість даються нелегко, але потрібно знати, заради чого, заради якої мети доводиться боротися із собою, з образами, щиросердечним хвилюванням, коли, здавалося б, розтоптане кращі почуття й помисли. І ця шляхетна мета – вільна творчість. Автор призиває поета:
Дорогою вільної йди, куди тягне тебе вільний розум…
Для нього найважливіша й шляхетна справа в житті – “удосконалити плоди улюблених дум…”. У цих рядках закладений
Ти сам свій вищий суд;
Усіх суворіше оцінити вмієш ти своя праця.
Вірш “Поетові” написано не в найкращий час для Пушкіна: він повною мірою випробував “суд дурня й сміх юрби холодної”.
Звідси такий осад гіркоти: “… не дорожи любовию народної”.
Пізніше, в 1836 році, про “нерукотворний пам’ятник”, іменованому поезією, він напише: “До нього не заросте народна стежка”. Піде образа, стане, як легка хмарина на небі. Я думаю, що сумніву в “любові народної” у поета й не було, а його сонет – лише відповідь на випади політичних супротивників, що переслідують корисливі цілі.
Пушкін дає поетові рада: “Живи один”. Я думаю, таке побажання ніяк не прийнятно для самого автора. Так, можливо, мінути самітності гарні для поетичного натхнення, але як не в’яжеться образ поета без “тісного кола друзів”, у суспільстві яких він бачив підтримку й опору.
Як би підводячи разом всьому сказаному, Пушкін ще раз звертається до “вимогливого художника”, призиває до строгого судження своєї праці, відкидаючи думку “юрби”, “” святого вогню, щоплює на вівтар, поезії.
Вірш “Поетові” написано у формі сонета. Слово “сонет” у перекладі з італійського sonare означає “звучати”. Як правило, складається із чотирнадцяти віршів, побудованих по строгій строфічній схемі: два чотиривірші й тривірші.
Сонет написаний ямбом, побудований на перехресній і охватній римі.
Пушкін дуже вдало ввів у свій добуток прийом контрасту. Він міркує про вищі матерії (“захоплені похвали”) і відразу дає низинні образи: “суд дурня”, “сміх юрби холодної”.
Цей же прийом простежується й у лексичному складі вірша. Тут піднесена лексика контрастує із просторічними вираженнями: “цар, вільний розум”, “удосконалюючи плоди” – “плює”, “юрба” і т. д.
Сонет починається зі звертання: “Поет!” Виділене знак оклику, воно відразу особливо впадає в око на тлі всього вірша.
Тут ми не знайдемо яскравих епітетів, приклад уособлення одиничний: “юрба холодна”.
Така особливість таланта Пушкіна, що, не застосовуючи особливо яскравих образів, він уміє дуже точно й виразно передати глибину почуттів, думок і переживань.
Сонет А. С. Пушкіна називається “Поетові”, але я вважаю, то життєву мудрість із цього вірша може витягти не тільки поет. Сила добутку “Поетові” у тім, що воно вчить чітко дотримуватися своїх позицій, а це важливо кожній людині. Уміти самому критично оцінити своя праця, незважаючи на чиє-або думка, відстоювати свої принципи – це кращі якості теперішньої особистості.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)