“Відображення історичного минулого України у творах Шевченка”

Творчість видатного українського поета Т. Г. Шевченка є справжньою перлиною української культури, найвидатнішим надбанням і гордістю нашого народу. Від козачка, яким у дитинстві Шевченко служив у пана Енгельгарда до одного з кращих учнів Петербурзької Академії мистецтв, від зовсім неграмотного кріпака до автора неперевершеного “Кобзаря” пройшов свій складний творчий шлях цей самобутній поет і художник.

Майже усі твори видатного поета пронизані мотивами протесту проти насильства, прагнення до волі, неприйняття кріпосного права

та національної гідності. Ці мотиви були зумовлені життєвими обставинами поета, який після того, як у 1838 році став вільною людиною, у 1846 році вступив до Кирило-Мефодіївського товариства, яке головною своєю метою вважало боротьбу демократичними методами за права українського народу, за надання йому свободи і незалежності, за рідну мову і культуру, які у той час пригнічувалися можновладцями.

Значне місце у творчості Т. Г. Шевченка посідає поезія, яка за проблематикою, змістом і мистецькою вартістю стала важливою часткою поетичного надбання нашого народу. Це твори, в яких переважає історична тема. Серед них багато

історичних поем і віршів, сюжети яких яскраво відображують ті чи інші реальні події історичного минулого нашої рідної землі, або героями яких є відомі історичні і державні діячі. Це “Тарасова ніч”, “Гамалія”, “Іван Підкова”, “Гайдамаки”, “Чигирине, Чигирине”, “Єретик” та багато інших творів. Наприклад, у поемі “Іван Підкова” Т. Г. Шевченко вдалося відтворити у романтичних образах героїв протистояння українського народу з султанською Туреччиною, що намагалася загарбати українські землі.

Поет уславлює сміливість і мужність запорожців, які багато років не тільки боронили свою вітчизну, а й визволяли полонених українців з турецької неволі. “Було колись – запорожці Вміли панувати.

Панували, добували І славу, і волю”. Нажаль, свідками колишньої слави залишаються лише “могили по полю”, які нагадували сучасникам, онукам славетних запорозьких воїнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз є, бо дух нашого народу незнищенний. Крім того, Т. Г. Шевченко яскраво змальовує минулі часи, які поет протиставляє становищу поневоленої України часів життя Шевченка. У цих творах помітна деяка ідеалізація минулого нашої землі і висловлюється думка про те, що “було колись добре жити на тій Україні”, але добре українцям не було ніколи.

Т. Г. Шевченко постійно прагне протиставити жахливому сучасному свого народу колишню волю України, про яку тепер “тільки високі могили з вітром розмовляють”. Поема Т. Г. Шевченка “Гамалія” відтворює відомий похід козаків у Царгород. В тому місті було багато поневолених українців, які тужили за рідною землею, але не втрачали віри в те, що у рідних краях “раду радять, як на турка стати”. Пое6т яскраво відобразив бій з турками і повернення козаків з перемогою на Батьківщину.

“У туркені у кишені Таляри, дукати, Не кишені трусить, Їдем різать, палить, Братів визволяти”. Вже повертаючись із походу, козаки весь час прославляють свого ватажка і співають про те, як Гамалія їздив “із турецької неволі братів визволяти”.

Та не тільки Туреччина та протистояння проти неї висвітлюється у творах великого Кобзаря. Наприклад, у поемі “Тарасова ніч” поет зображує боротьбу українського народу проти польського панування і уславлює українських гетьманів, які очолювали повстання українського народу і боролися за волю та незалежність своєї країни. Головний герой поеми Тарас Трясило став на чолі бою козаків проти польських військ під Переяславом. Т. Г. Шевченко високо підносить героїзм свого народу в боротьбі проти зовнішніх ворогів, яких у той час у українців було немало.

Водночас він розкриває соціальну сутність цієї боротьби, а найголовнішими ворогами називає “ляшків-панків”. Згадуючи події минулого, поет наперед усе підкреслює боротьбу українського народу за волю, висловлює тугу за тим, що кудись поділась доля-воля, про яку тепер лише кобзарі і співають: “Було колись – панували, Та більше не будем! Тієї слави козацької Повік не забудем!”

У той же час Т. Г. Шевченко жалкує про пасивність нащадків великих борців за свободу, бо у його час над онуками Трясила “над дітьми козацькими поганці панують”. Визвольна боротьба українського народу і козацтва, герої цієї боротьби – Наливайко, Острянин, Павлюк, Палій, Гонта, Залізняк та інші, були не тільки героями багатьох творів поета та предметом національної гордості Т. Г. Шевченка. Слід звернути увагу на те, що у своїх творах поет брав історичні образи майже ідеальних героїв, бо йшов за народним уявленням цих особистостей, розповіді про яких передавалися із вуст у вуста, із покоління в покоління.

Саме за народними джерелами йде Т. Г. Шевченко, створюючи поему “Гайдамаки”. У передмові до цього твору поет писав: “Про те, що діялось на Україні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей”. Однією з характерних рис поеми “Гайдамаки”, яка відрізняє її від попередніх творів Т. Г. Шевченка раннього часу на історичну тему, є те, що в поемі відтворено силу народу і його роль в історії державотворення.

Головна увага в цьому творі зосереджена на ілюстрації повстання 1768 року як прикладу всепоглинаючого народного руху. Український народ, який від польської шляхти протягом багатьох років зазнавав нелюдських знущань, врешті-решт виступив у непримиренній боротьбі. У пориві помсти українці прагнули сторицею відплатити ворогам за всі заподіяні йому кривди. Повстанці не зупиняються навіть перед жорстокістю: “Де проїдуть – земля горить, кров’ю підпливає”.

Героїчне минуле своїх предків – гайдамаків і козацтва, їхнє прагнення до волі і незалежності, їхню нескореність, волелюбність і патріотизм у своїх творах Т. Г. Шевченко протиставляв соціальній пасивності, смиренності своїх сучасників, які покірно гнули спину під тиском російського самодержця: “А онуки? їм байдуже Панам жито сіють” Про історичну долю своєї Батьківщини Т. Г. Шевченко розмірковує і в поезії “Чигирине, Чигирине”.

Його серце розривається від того, що “заснула Вкраїна”. Великий Кобзар усіма силами прагне збудити народ і підняти його на нову боротьбу за справедливість, за правду на “сім світі”. Звертався Т. Г. Шевченко до історичної теми і тоді, коли сидів у казематі, і тоді, коли був на засланні.

Причинами створення таких поезій, як “У неділеньку у святую”, “Полякам”, “Іржавець”, “Царі” та багато інших були ти ж самі, що і в попередні роки його творчої діяльності. Події історичного минулого давали вихід його патріотичним і громадянським почуттям. Треба зважити й на те, що поет дуже сумував за рідним краєм і його ніколи не полишали думки про Україну не тільки в її сучасності, а й у минулому. У художньому відображенні історичних подій Т. Г. Шевченко намагався хоча б якось вгамувати тугу за рідною землею.

У його творах переважали гіркі роздуми над драматичними подіями історії і звернення громадянина до тих, хто став глухими до подій, що відбувалися навколо.

“…І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, надвечірній Тихо засіяє…”ю

Як ми бачимо, заповітні мрії видатного українського поета Т. Г. Шевченка здійснилися. Наша країна стала самостійною, вільною державою. Але твори великого Кобзаря і сьогодні не втратили своєї актуальності.

Вони не тільки виховують в нас гордість за героїчне минуле нашого народу, який багато століть боровся за свою волю в врешті-решт здобув її, а й почуття вірності народній справі і безмежної відданості своїй Батьківщині.