“Поема” у перекладі із грецької мови значить утвір. Поемами називаються поетичні оповідання про чудові події з життя видатних особистостей. Епічна поезія одержала свою назву від грецького слова “епос”, що значить оповідання, тому що всякий епічний добуток є оповідання про яку-небудь подію або подію, що совершились не в душі поета, а в навколишньому його світі.
Усний епос становлять ті епічні добутки, які складаються неписьменним народом усно й усно ж передаються від покоління до покоління. Народний епос відрізняється двома
Головні види народного епосу: Казки, билини, історичні пісні, прислів’я й загадки.
Письмовий епос становлять ті епічні добутки, які створюються не безграмотним народом, а окремими особами – письменниками.
Письмовий епос відрізняється від народного
Героїчна поема, або епопея, представляє літературну обробку героїчного (богатирського) епосу. Кращими зразками героїчних поем уважаються “Илиада” і “Одиссея”. У греків спочатку існували героїчні пісні, або рапсодії, подібні до наших билин, про подвиги окремих героїв: Ахілла, Аякса, Одиссея, Гектора. Згодом рапсодії ці об’єдналися у дві поеми: “Илиаду”, у якій зображені останні місяці з десятилітньої Троянської війни, і “Одиссею”, у якій зображене десятилітні мандри пануючи острова Итаки після цієї війни.
Створення цих поем греки приписували сліпому співакові (рапсоду) Гомеру. Поеми протягом декількох століть передавалися від одного покоління іншому усно.
З поширенням християнства в Римській імперії язичеська освіченість піддалася гонінню й занепала. Утвору древніх учених і поетів частиною були забуті, а частиною й зовсім знищені. Тільки з XVI століття в європейських народів пробуджується інтерес до добутків класичної стародавності.
Наступає так звана епоха відродження класичної освіченості. Вивчення “Илиады”, “Одиссеи” і особливо “Энеиды”, у яких із чудовою майстерністю зображені всі сторони давньогрецького й римського життя, викликало прагнення наслідувати цих добутків. Майже в кожного народу з’явилася своя наслідувальна поема.
Однак наслідували багато в чому, але тільки не в самому істотному – у правдивому відтворенні зображуваних подій. Таке наслідування не можна не назвати помилковим, а тому й самої поеми цього роду звуться ложно-класичних.
Поема нового часу прагне до дійсності й щодо цього більше наближається до класичних поем, чим поеми наслідувальні
Види поем, що зустрічаються в новій літературі, що випливають: історична, лисичанська й романтична.
В історичній поемі звичайно зображується яка-небудь важлива історична подія: Описуючи його, поет разом з тим розкриває свою ідею. Із цією метою він бере тільки ті сторони зображуваної події, які сприяють кращому її з’ясуванню.
Зразком історичної поеми служить поема Пушкіна “Полтава”. Ідея її викладена в епілозі (висновку). Задавшись питанням: “Що залишилося через сто років від сильних, гордих цих чоловіків, настільки повних волею страстей?” – поет відповідає: Петро Великий створив собі величезний пам’ятник – це вся Росія, освічена, улаштована й звеличена їм; від подвигів Карла XII не залишилося нічого; і могила Мазепи давно забута, і тільки церква віддає його анафемі (прокльону) до пам’яті Кочубея й Іскри все ставляться з повагою; ім’я Марії збереглося тільки в деяких українських піснях. Таким чином, особи, які ставили суспільні інтереси вище своїх власних, залишили про себе славну пам’ять. Ті ж, хто ставив особисті інтереси вище суспільних, не залишили по собі ніякої пам’яті, а якщо й залишили, то ганебну.
У поемі взяті ті сторони зображуваної події, які сприяють найкращому з’ясуванню цієї ідеї.
В історичній поемі М. Лермонтова “Пісня про царя Івана Васильовича…” зображене вигадана подія, але вимисел цей малює вірну картину вдач часів Івана Грозного.
У лисичанській поемі звичайно зображується яка-небудь чудова подія з життя частки, а не історичної особи. Головна мета такої поеми – зображення внутрішнього миру героя. Зображуючи внутрішній мир своїх героїв, поет сам як би переживає ті почуття, які їх хвилювали, і тому мимоволі проявляє свою особистість у цьому оповіданні, вносить у нього багато ліричного елемента, чому й поеми такого роду одержали назву лисичанських.
Англійський поет Байрон перший почав писати лисичанські поеми (наприклад, “Шильонский в’язень”). У наслідування Байронові писали поеми цього виду Пушкін (“Кавказький бранець”, “Цыганы”), Лермонтов (“Мцыри”, “Демон”) і інші.
Романтична поема одержала свою назву тому, що виникла спочатку в романських народів. Так називаються народи, що зруйнували Західну Римську імперію й змішалися з римлянами. Французи, італійці, іспанці, португальці мають романське походження.
Поезія романських народів великого розвитку досягла в середні століття. Особливість же середньовічного життя становить лицарство. Головна увага поетів того часу було звернено на зображення подвигів лицарів, про які в середньовічному марновірному суспільстві ходила безліч фантастичних, легендарних сказань.
Головним предметом романтичних поем спочатку й служили лицарські пригоди.
У романтичній поемі звичайно зображується яка-небудь чудова подія фантастичного характеру. У дусі середньовічних романтичних поем Пушкін написав свій перший великий добуток – поему “Руслан і Людмила”. Подія, у ній зображуване, відбувається при князі Володимирі, у часи російського богатирства.
У поемі багато чудесного, фантастичного. Поряд з витязями діють чарівники (Фін, Наїна, Черномор), русалки, живаючи голова; Руслан під час битви із Черномором носиться по повітрю; убитого Руслана Фін повертає до життя за допомогою живої води; возвратиашись у Київ, Руслан убиває ціле військо печенігів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)