У повісті-казці А. Ліндгрен “Міо, мій Міо! “Розповідається про життя хлопчика – сироти, який виріс у дитячому притулку, а потім став приймаком в сім’ї, звідки втік з-за поганого з ним поводження. Герой потрапляє в Країну Прекрасного Далека, де і протікає основна дія книги. У цьому творі фантастичне тісно переплітається з реальним.
Країна Прекрасного Далека чарівна, і в той же час все в ній реально. Її населяють такі ж люди, як і в дійсності. Тільки дорослі тут дуже красиві, а діти милі і привітні. І головне – тут немає страху, немає
Але життя щасливих мешканців Країни Прекрасного Далека весь час загрожує небезпека. Неподалік від них знаходиться країна жорстокого лицаря Като, який перетворив своє царство в мертвий ліс. Маленький Міо вирішує захистити щастя і свободу поневолених злим лицарем людей.
Він вбиває жорстокого Като і визволяє з неволі жителів, які ніколи раніше не бачили сонця. Міо не самотній у своїй боротьбі. Йому допомагають тварини та трави, дерева і гори, йому допомагають і люди: дають хліб, щоб герой втамував голод, плащ, який робить Міо невидимим, меч, пронизує груди Като.
У головного героя гаряче
Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності.
До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань.
Малюк і Карлсон, який живе на даху
У цьому творі А. Ліндгрен розповідається про дружбу звичайного хлопчика Свантесон на прізвисько Малюк і незвичайного Карлсона, який живе на даху. Самотнім і нещасним відчував себе Малюк, поки до нього не став прилітати забавний і добродушний, невичерпний на вигадки товстун Карлсон.
Всі оточуючі вважають Карлсона вигадкою, фантазією Малюка. Однак сам Малюк ні хвилини не сумнівається в існуванні свого чудового друга. Причому він упевнений, що, незважаючи на наявність у Карлсона пропелера, що дозволяє йому літати, Карлсон – звичайний хлопчик, його товариш по іграх.
І дійсно, Карлсон – звичайнісінький товстий хлопчик, ласун, пустун, почасти егоїст. Він постійно шукає забав. Але якщо справа дійде раптом до біди, Карлсон завжди виручить, не підведе.
До того ж він розумний, спритний, по-своєму добрий, намагається захищати слабких. Досить згадати, як він знущається над шахраями, що вирішили обібрати простака Оскара, і над батьками, які залишили без нагляду голодної дитини. У характері Карлсона впізнаються дитячі слабкості, і автор як ніби спонукає сміятися над ними.
Образ Малюка показаний письменницею в розвитку. Герой невпинно думає і розмірковує. Він дуже добрий, щедрий, поступливий. У ньому весь час відбувається внутрішня боротьба.
З одного боку, Малюка захоплюють прокази Карлсона, а з іншого – він починає протестувати, коли пустощі переходять дозволені межі. Малюк обожнює тварин і дуже хоче мати собаку. Він поважає старших, допомагає слабким.
Весь твір пронизаний добротою, тонкою іронією та гумором. У ньому багато жартів, багато яскравих, запам’ятовуються виразів (“Спокій, тільки спокій!”, “Дело житейська” та ін.)
Пригоди Калле Блюмквіста
Головний герой цього твору А. Ліндгрен – Калле Блюмквіст – мріє стати знаменитим детективом, одне тільки ім’я якого примусить тремтіти весь злочинний світ. Письменниця показує, що джерелом даного захоплення є кіно і книги. Для Калле вистежування злочинців спочатку – лише захоплююча гра, якої він віддається з великим бажанням і азартом, хоча навколишні весь час підсміюються над ним.
Але ось у місті оголошується справжній злочинець – дядько Ейнар.
Разом зі своїми друзями Калле невідступно переслідує грабіжника та його спільників. При цьому діти – і сам Калле, і Єва-Лотта, і Андерс – виявляють велику спостережливість, винахідливість, холоднокровність і кмітливість.
Проте після вбивства лихваря Грена головний герой розчаровується в обраній ним професії: “Калле повністю усвідомив все, що сталося, і те, що трапилося вразило його настільки, що він відразу ж втратив всяке бажання бути знаменитим детективом…”.
У цьому творі Ліндгрен говорить з дітьми серйозним, “дорослим” мовою. І незважаючи на те що книга весела і гумористична, вона змушує замислитися над важливими, зовсім не дитячими проблемами.
Пеппі Довга Панчоха
Дія цього твору А. Ліндгрен розгортається в маленькому шведському місті. На віллі “Курка” живе одна, без дорослих, дев’ятирічна Пеппі, дівчинка-силач. Разом з нею живуть кінь і мавпочка. Її мама померла, а батька – капітана і теж силача – одного разу змило з палуби хвилею, і він потрапив на острів веселощів, де став негритянським королем.
У Пеппі є друзі, брат і сестра Томмі й Аніка. Про проведення часу дітей, про бурхливі фантазіях Пеппі і розповідається в цій книзі.
У головної героїні дуже незвичайна зовнішність: це руда з веснянками дівчисько у величезних, як у Чарлі Чапліна, туфлях. На одній нозі – чорний панчіх, на іншій – коричневий, на плаття нашиті подекуди червоні клаптики. У цьому вбранні Пеппі дуже схожа на клоуна.
Та й веде вона себе приблизно так само. Коли її одного разу відвідав папа Ефроім, вона від радості скочила на кухонний стіл, зробив стійку на голові і почала базікати ногами. І подібна придуркуватих виявлялася майже у всьому.
Але це не заважає нам захоплюватися Пеппі, тому що вона самостійна і дуже сильна дівчинка. Пеппі робить подвиг на пожежі, приборкує тигра у звіринці. Добра, справедлива і винахідлива, вона захищає слабких і скривджених. І навіть незважаючи на те що героїня часто поводиться невиховано, не хоче бути дорослою і не ходить до школи, вона викликає величезні наші симпатії.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)