З усіх пір року я найбільше люблю весну. Прекрасна й зима з її морозами, сніговими шапками на деревах, і яскраве веселе літо, і мрійлива задумлива осінь… Але мені немає кращої пори, ніж коли у повітрі віє першим теплим подихом, парує відпочила за зиму земля, наливаються бруньки. Я почуваюся так, неначе пробуджуюся разом із природою. Сонечко світить теж по-іншому, ніби веселіше, пригріває, наче теж скучило за нами після довгої зими.
Небо синє-синє, високе та прозоре… Дзюрчать джерела, біжать струмки. А коли поїхати за місто, можна побачити,
Починають співати птахи, виводять одну мелодію за іншою, немов намагаються переспівати одне одного. Я живу біля паркової зони, тож щоранку, просипаючись, слухаю їхні співи.
На вулицях стає більше веселих облич, люди посміхаються – радіють весні. Йдуть, тримаючись за руки, закохані, бігає та бавиться усміхнена малеча, яку вивели на прогулянку батьки. Ми з татом і мамою на вихідні виїжджаємо до лісу або на берег річки, влаштовуємо пікніки, смажимо шашлики.
Ми з подругами часто ходимо гуляти, збирати проліски та фіалки.
Навесні
Тобі добре, ти радієш світові, а отже, і світ добрий до тебе.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)