Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами, Що до цілющої води Простує, занедбавши храми. М. Рильський. Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду.
Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання “студентом богословських наук”. Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав
Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині. Сковорода – автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя.
Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літературних до філософських жанрів – діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав
У пісні двадцятій “Чистий можеш буть собою” автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш “De lіbertate” (“Про свободу”), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з найбільших життєвих цінностей.
Сковорода увійшов в українську літературу як талановитий байкар, автор збірки “Байки харківські”. Частину творів він написав ще наприкінці 60-х рр., частину – 1774 р. У своїх байках письменник звертається переважно до морально-філософських аспектів життя людини й суспільства. У збірці байок однією з найголовніших є проблема індивідуального самопізнання та визначення людиною свого природного шляху.
У байках “Бджола та Шершень”, “Зозуля та Дрізд” автор обгрунтовує ідею “сродної праці”, засуджуючи людей, які легковажать своїми природними нахилами. У байці “Собака і Вовк” письменник звертається до з’ясування тих чинників, які сприяють утвердженню душевної спорідненості й дружніх стосунків між людьми. Серед філософських праць Сковороди складною побудовою та смисловою глибиною відзначається діалог “Алфавіт, чи Буквар світу”. Автор звертається до важливих питань самопізнання, визначення людиною своїх природних нахилів, розглядає проблеми “сродної праці” та людського щастя. Філософський досвід Сковороди відчутно вплинув на розвиток нової української літератури.
Його ідеї стали важливим духовним орієнтиром, що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики.
Життєвий шлях видатного українського філософа Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.
Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Російській імперії занепадав феодальний лад. Йому на зміну приходив новий, капіталістичний, що ніс із собою посилення розвитку національної культури і в той же час нові форми приборкання національних рухів урядом. Г. С. Сковорода був у числі видатних особистостей свого часу, які віддали свій голос на захист уярмленого народу: “А мій жребій з голяками…”. Народ України сподівався на захист доброї цариці, а одержав царський указ про закріпачення. І Сковорода став на захист покріпаченого народу, розвінчуючи можновладців несправедливого світу:
О міре! Мір безсовтзтній! Надежда твоя в царях!
Мниш, что сей брег безнавтзтньїй! Вихрь развіет сей прах. (“Кто сердцем чист и душею”)
Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що він шукав шляхів для пізнання світу і людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змінити життя на краще. Літературна спадщина великого філософа викликає у мене захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать і філософські діалоги, трактати, і байки, і пісні, і афоризми. Але всі ці твори автор підпорядкував єдиній меті – просвітительській. Незотлінний слід мандрівний філософ залишив і на педагогічній ниві.
Для учнів він був не лише наставником, а і другом, виховував у їхніх серцях любов до рідного краю і потяг до знань. Більшість учнів Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасників Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його філософські ідеї і безкомпромісне життя ставали прикладом.
Мандрівний філософ вірив у людину, у її гідність. Він стверджував, що людина посідає в природі особливе місце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сковорода доводив, що ніякі матеріальні блага і почесті не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають відчуття щастя.
У байці “Соловей, Жайворонок і Дрізд” письменник наголосив: “Дружби не можна ні випросити, ні купити, ні силою вирвати… Щасливий, хто хоч саму тільки тінь доброї дружби нажити спромігся. Нема нічого дорожчого, солодшого і кориснішого за неї”.
Г. С. Сковорода до кінця своїх днів залишився зі своїм народом. Твори Сковороди стали народними піснями. Творчість видатного митця стала підгрунтям для творчості його послідовників, видатних письменників-гуманістів XІX століття.
Не одне покоління звертатиметься до мудрості Григорія Сковороди, прагнучи втілити мрію людства про створення гуманістичного суспільства.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)