Василь Семенович Стефаник

Реферат

Василь Семенович Стефаник (1871 – 1936)

Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер

Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.

1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу

Бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели

Громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).

Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів

Стефаник опублікував

без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем

Написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).

У 1890р. Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній

Роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій

Гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка

Молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні

Зв’язки.

Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет

Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією

медициною

“вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне

І громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців

“Академічна громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до

Радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він

Особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з

Польськими письменниками.

Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття,

Розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою

Діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті – “Жолудки

Наших робітних людей і читальні” – він у 1893 – 1899 рр. пише і друкує в органах

Радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та

“Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”,

“Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як

Реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді

Попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.

1896 – 1897 рр. – час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його

Відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх

Попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною

Абстрактно-символічною поетикою. У 1896 – 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і

Пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена

Книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у

Прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його

Смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”,

“Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).

1897р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели

Стефаника – “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя

Книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості

Художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.

Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.

Коли невдовзі письменник надіслав нові новели – “Вечірня година”, “З міста

Йдучи”, “Засідання” – в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав

Лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й

Викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового

Вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне

Літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.

Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях,

Принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками

Найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся

Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку

Української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед

Показом трагедії селянства.

Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої

Правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як

“Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих

Творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,

Невід’ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна

Впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У листі до редакції

“Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета

Загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так

Кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це

Мені вдалося, а решта – це література”.

У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – “Камінний хрест”, яку також було

Сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне

Посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”,

“Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що

Хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість,

Трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені

Твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели

Зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”,

“Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч

Уже в іншому плані (“Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).

1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – “Дорога”, яка становила

Новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у

Своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній

Ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під

Назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного

Плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”,

“Кленові листки”, “Похорон”).

Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється

В Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка”

(“Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У

“Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе

Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.

1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – “Моє слово”. В ній уперше

Була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.

У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду

Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться

За перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний,

Як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна

Вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на

Початку 1917р.).

1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. За “Марією”

Письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого

Періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п’яту збірку – “Вона – земля”,

Видану 1926р.

У 1927 – 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.

В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані

Спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”,

“Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.

У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже

Безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці

Хвилину.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і

Гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для

Художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.