(нар. 1936)
ВАРГАС ЛЬЙОСА, Маріо (Vargas Llosa, Mario – нар. 28.03.1936, Арекіпа) – перуанський письменник.
Варгас Льйоса належить до найзначніших представників сучасної латиноамериканської літератури і водночас, на думку критиків, до “найжорстокіших з латиноамериканських прозаїків”, оскільки зображує “апокаліптично напружений і бентежний світ, у якому жорстокість, що панує у суспільстві, проникає і глибини духовного життя героїв, убиваючи з них усе, перетворюючи їх у маріонеток”.
Народився Варгас Льйоса у перуанському місті Арекіпа.
У 1958 р. отримав стипендію Мадридського університету і перебрався в Іспанію. Жив також у Парижі
Першою книжкою Варгас Льйоса стала збірка оповідань “Ватажки” (1959), проте літературний успіх письменникові приніс його перший роман “Місто і пси” (“La ciudad у los perros”, 1962), у якому Варгас Льйоса звернувся до змалювання світу жорстоких звичаїв та порядків, що панують у військовому училищі Леонсіо Прадо (де свого часу навчався сам письменник). У центрі ро-ману два основні антагоністичні типи – Альберто на прізвисько “Письменник”, виходець з багатої родини, та колишній ватажок курсу на прізвисько “Ягуар”, майже люмпен за походженням. У ширшому сенсі зображені картини віддзеркалювали в цілому нездорову суспільно-політичну атмосферу в Перу.
Роман спричинив значний суспільний резонанс і був підданий осуду з боку офіційної влади (у Перу роман був заборонений і привселюдно спалений в стінах училища). У цьому романі визначилася головна лінія творчості Варгас Льйоса – нещадна критика суспільних обставин, що калічать людину.
Соціально-критична спрямованість характерна і для наступних великих творів письменника. У романі “Зелений дім” (“La casaverde”, 1966) змальовано невеличке провінційне перуанське містечко в хащах тропічної сельви. Центром його життя став бордель, який протистоїть міщанству, святенництву, нудному животінню і навіть класовому розшаруванню. Тема насилля та відчуження розгортається у творі одночасно в п’яти перехресних сюжетних лініях. Письменник використовує художню техніку авангардизму, зокрема, монтаж з миттєвими перемиканнями часу та місця дії і змінюваними точками зору на зображуване.
За цей роман Варгас Льйоса отримав престижну літературну премію Ромуло Гальєгоса (1967 p.). Тоді ж Варгас Льйоса виголосив свою знамениту промову про призначення літератури та зв’язок письменника із суспільним життям. “Треба, щоб суспільство знало, що література – це вогонь, що вона означає нонконформізм і повстання, що суть творчості полягає у протесті, протистоянні та критиці”.
Суголосною попереднім творам є й проблематика наступного роману Варгас Льйоса “Розмова у “Соборі” (“Conversation en la catedral”, 1969). Сюжетну основу твору становить випадкова зустріч пересічного журналіста Сантьяго Саваліти з негром Амбросіо, колишнім шофером його батька. Вони разом йдуть у шинок з пародійною назвою “Собор”, де згадують минуле і сучасне життя.
З цих розмов перед читачем постає моторошна картина тотальної корумпованості перуанського суспільства в період диктатури М. Одрії (1948-1956).
Як і у “Зеленому домі”, у романі “Пантелеон і відвідувачки” (“Pantaleonylas visitadoras”, 1973) Варгас Льйоса знову звертається до теми розпусти. У фарсово-сатиричному ключі письменник змальовує тут прагнення вояччини регламентувати все, навіть сексуальне життя підлеглих. З цією метою бравому служаці – капітанові Пантосі наказано організувати для військових дім розпусти.
Зображені в романі події відбуваються у 50-60-х pp. і спираються на реальні події.
Гіпнотизуючому впливу масової культури присвячений роман Варгас Льйоса “Тітонька Хулія та писака” (“La tfa Julia у el escribidor”, 1977), у якому йдеться про те, як натовп фанатів, прихильників радіосеріалів Педро Камачо, доводить його до божевілля, постійно вимагаючи від нього продовження. Поміж інших творів Варгас Льйоса романи – “Війна кінця світу” (“La guerra del fin del mundo”, 1981), Історія Майти” (“La historia de Maita”, 1984), еротичний роман “Похвальне слово мачусі” (1988), детективна повість “Хто вбив Паломіно Молеро” (“Quien mato a Palomino Molero”, 1986), п’єса “Кеті і гіпопотам” (1983), літературно-критичні праці, присвячені романному жанру та творчості Г. Флобера.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)