1. Визначення термінів “футуризм”, “кубофутуризм”. 2. Мотиви футуризму в лірику В. В. Маяковського 3. Основні образи й художні засоби. 4. Проблеми кубофутуризма. Слова на волі!
Гасло італійських футуристів Двадцяте століття принесло безліч нововведень Кардинально мінялися промисловість, техніка, соціальний пристрій держави. Змінилися культура й мистецтво, з’явилася безліч кардинальна нових плинів і напрямків.
Зокрема, з’явилися такі напрямки, як футуризм і кубофутуризм. У літературознавчому словнику ці терміни взаємозалежні
Поезія футуризму й живопис кубофутуризма (привселюдно
У Росії “кубофутуризм” було також одним із самоназв поетичної групи “Гилея”, що противопоставляли її егофутуризму Ігоря Жителя півночі і його послідовників (а згодом і іншим футуристичним угрупованням, таким як “Мезонін поезії” і “Центрифуга”). До поетів-кубофутуристам ставилися Велимир Хлебников, Олена Гуро, Давид і Микола Бурлюки, Василь Каменський, Володимир Маяковський, Олексій Кручених, Бенедикт Лившици т. д. Багато хто з них виступали і як художники”. Однак одна фігура з перерахованих вище виявилася особливо значимої для розвитку футуризму Вроссии. Ця фігура – Володимир Маяковський.
Твору Маяковського своєрідні, але органічні.
Затятий прихильник футуризму, поет часто вносив у свої вірші характерні для цього напрямку елементи: відсутність живої природи й заміна її технікою, прискорення ритмів життя, часте звертання до природи й динаміки сучасного міста. При цьому чисто футуристом Маяковського назвати не можна: в арсеналі поета величезна кількість незвичайних і цікавих прийомів. За рахунок граничної конкретизації зображуваного миру вірші насичені яскравими, помітними й образами, що запам’ятовуються.
У зв’язку з тим, що для вираження індивідуального сприйняття миру Маяковському не вистачало слів рідної мови, він увів безліч неологізмів, частина з яких увійшла в повсякденний повсякденний словник. Оригінальністю відрізняється й властиво віршований стиль поета Тут і рвані зруйновані рядки, і відсутність розподілу на класичні двох – і тривірша, і використання у віршованому тексті неприйнятних раніше символів – арабських і римських цифр, нот, розділових знаків у невластивому їм значенні.
Яскравим прикладом такого нестандартного добутку є вірш “З вулиці у вулицю”, у якому динамічно й зримо описується сучасне, шумне місто: Вулиця. Вулиця через довго років Через залізних коней з вікон будинків, що біжать, стрибнули перші куби. Незвичайність графічного запису вірша приковує увага: подібна кривизна рядків викликає асоціації із кривими провулками шумного міста.
Враження шуму й динаміки підсилюється за рахунок чіткого, що тримає читача в напрузі ритму рядків – складів. Але при цьому звичний світогляд, розуміння міста порушене Тут будинку, вище дзвіниць: Лебеді ший дзвонових, гніться в сільцях проводів… Миром править людина-фокусник, що тягне “рейки з пащі трамвая”.
Сонце забуте, його замінив ліхтар: Лисий ліхтар хтиво знімає з вулиці чорна панчоха. Подібну картину миру, донезмоги перекручену, але динамічну і яскраву, зручніше за все представляти в стилі авангарду, коли картина не передає чіткі, фотографічні зображення, але дозволяє розглянути емоції художника, що володіли їм при погляді на певний предмет.
Образ міста – великого, страшного, брудного – у творчості Маяковського не одиничний. Ще одним віршем, що запам’ятовується, може бути “Адище міста”. Сама назва може зацікавити читача за рахунок використання в ньому окказионализма “адище”. такий термін допомагає зрозуміти масштаб описуваного простору й стан тривоги або жаху, що при цьому виникає.
Дійсно, зображений на заході, здається, напередодні смерті, місто лякає. Тендітна людина жалюгідна й безпомічний перед величчю цієї громади: Збитий старикашка шарили окуляри й заплакав, коли у вечереющем смерчі проїжджаючий трамвай з розбігу зметнув зіниці Миром править уже не людина, а створена їм техніка. Природа безпомічна – всевидюче око сонця осліпло: “Де в пораненого сонця випливав очей…”.
Ліричний герой, те слабкий, те, навпроти, всемогутній (“А ви могли б”): Я змазав карту будня, Хлюпнувши фарбу зі склянки… При мінімальній кількості дійсно важливих з життєвої точки зору описових моментів, картина, що виникає в читача при прочитанні віршів Маяковського, виявляється напрочуд яркою, динамічної Мова добутків художника багатий цветописью й звукописью, та й самі рвані рядки дозволяють домогтися різних ефектів сприйняття – той віршований опис марудно й плавно, те – рвано, гостро, грубо, те м’яко й максимально реалистично.
Так само й ритм – він може мінятися в одному добутку кілька разів – від скаженого стукоту кінських копит до розміряного биття людського серця й плавному шуму хвиль, що накочують на берег. Однак у футуризму, так само як і в будь-якого іншого напрямку в мистецтві, існують як затяті прихильники, так і вороги. Останні, виступаючи проти представників цього жанру, натискали в основному на той факт, що вірша футуристів занадто образні, іноді навіть перенасичені описами й емоційними картинами.
При цьому багато в чому сприйняття футуризму (як і картин художників-кубістів) прямо залежить від особистих, індивідуальних вражень читача (глядача).
У зв’язку з тим, що люди мають різний погляд на життя, життєвим досвідом і способом сприйняття миру, картина, вірш, мелодія для кожного буде сугубо індивідуальна. Відсутність можливості вивести об’єктивну думку довгий час не дозволяло футуризму стати заслужено зрозумілим літературним напрямком. Однак у сучасному світі безліч дослідників знову звернулося до цього таємничого напрямку, що обіцяє нові відкриття в літературному світі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)