Григір Тютюнник – Громовик

Григір Тютюнник Громовик Казка Над річкою і лісом засинювалось небо: зда-леку-предалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувала гроза. Потемніла вода в річці, зашуміли дерева, заметалися птахи. А бусли лячно замахали крильми то тут, то там по лісових болітцях. І враз усе стихло. Стогін лісу подався далі й далі від грози. У високості сухо шелеснуло.

Синьо спалахнула ріка. І ліс осяявся синьо. То хмара, чорна і низька, пустила із себе першу стрілу-блискавицю. У надрах хмари зарокотало, спершу неголосно й нестрашно, а далі голосніше й потужніше.

І раптом ліс охнув від жаху – так по ньому вдарило згори. Аж тоді прокинувся у своєму дуплі сич-громовик.

Прокинувся, заворушив крильми, видряпався з дупла і пішов по гілці сухого береста вгору та вгору, сонно поводячи сюди-туди головою. Дощ мив йому маленькі гострі вушка, спинку та крила і лоскотав клинчик хвоста. Краплі води котилися по кривому дзьобові і скапували вниз. Сич повів очима в один бік, у другий – ніде ані пташини, ані дрібної миші! – й подумав спогорда й похмуро: “Боягузи!..

Жевжики!” Блискавиці пролітали йому над самісінькою головою, громи котилися по його спині й розбивались об неї на громенята…

Знову вродився вітер, похитнув сича на кінчику гілки, і сич зареготав з нього… “Хо-хо-хо-хо-о-о-о!” А кігті ще глибше увігналися в дерево. Вітер ще раз спробував похитнути птаха, але не похитнув і подався далі.

А сич дивився у спину вітрові та синьо-чорній хмарі й реготав. Йому ще й ще хотілося громів і блискавиць, що жили у хмарі, йому ще й ще хотілося дощової купелі. Але тут визирнуло молоденьке сонечко і сказало сичеві: “Годі!

Зась!” Він перестав реготати і, відчувши в очах різь, заплющився. Він так і до дупла пішов по гілці – заплющений. Перед дуплом, на порозі своєї хижі, сич струснув із себе краплі дощу і повільно, вай-лувато побрався на постіль з пір’я та сухого листя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Григір Тютюнник – Громовик