1. Особливості пушкінської мови й широке тематичне охоплення. 2. Поезія російської природи у творчості Пушкіна. 3. Масштабні картини сучасної поетові Росії і її історичного минулого Багато літературознавців думають, що А. С. Пушкін є свого роду фундаментом російської літератури, творцем сучасної російської літературної мови.
Однак адже й до Пушкіна існувала російська мова. Імена таких попередників Пушкіна, як Державін і Ломоносов, досить добре відомі й у наші дні. Чому ж саме з Пушкіна традиційно ведеться відлік нової епохи в російській
Юність Пушкіна довелася на час, коли в літературних колах між прихильниками А. С. Шишкова й Н. М. Карамзина йшов суперечку про те, яким повинен бути російська літературна мова. Шишков у своєму прагненні зберегти чистоту мови доходив іноді до смішного, пропонуючи використовувати слов’янські слова, що давно вийшли із уживання, і навіть слова, придумані їм особисто за зразком давньослов’янських Звичайно, мова Карамзина був набагато ближче до живого розмовного, але він був надто витонченим, нарочито піднесеним. Що ж стосується Пушкіна, те його мова завжди природна й відповідає описуваному предмету
Поезію Пушкіна характеризує особлива легкість, точність вірша, влучність епітетів і своєрідність метафор.
Але ж до Пушкіна поети писали досить великоваговою, урочистою мовою, продертися крізь який не кожному читачеві під силу. Прозаїчні твори Пушкіна відрізняються високим ступенем реалістичності зображення, гуманізмом і бездоганним стилем А наскільки багатогранний талант Пушкіна! Він створював літературні твори в найрізноманітніших жанрах: вірш і поема, роман, повість, драма.
Пушкіна не боявся творчих експериментів. Наприклад, його роман у віршах “Євгеній Онєгін” з’явився новим словом у російській літературі. Але талант Пушкіна виявився не тільки “ушир”, у масштабах творчого розмаху, але й “углиб”.
У силі емоційного й психологічного проникнення в сутність зображуваних характерів, подій і явищ, у точності і яскравості їхнього зображення.
Пушкіна – майстер зображення російської природи у всіх її проявах. Разюче, як точно можна передати за допомогою слів і мелодики вірші не тільки статичні, але й постійно мінливі, як у калейдоскопі, картини! Бура мглою небо криє, Вихри сніжні крутячи; Те, як звір, вона зав’є, То заплаче, як дитя, То по покрівлі ветхою Раптом соломою зашумить.
Те, як подорожанин запізнілий, До нас у віконце застукає.
Те саме прояв стихії приймає різний вигляд у поезії Пушкіна. Бура у вірші “Зимовий вечір” майже жива істота; образ бури, заметілі не один раз з’являється й у поетичних, і в прозаїчних творах Пушкіна. У вірші “Біси” бура з’являються як збори безпритульних парфумів, бісів: Мчаться хмари, в’ються хмари; Невидимкою місяць Висвітлює сніг летучий; Мутне небо, ніч мутна.
Мчаться біси рій за роєм У безмежній височині, Вереском жалібним і виємо Надриваючи серце мені… Не менш зримо поет передає й спокійні картини природи, зміну пір року, коротко характеризуючи основні риси кожного сезону. Захват перед осінню в однойменному вірші – це живаючи картина природи й пов’язаних з нею переживань поета: Сумовита пора!
Очей очарованье!
Приємна мені твоя прощальна врода -, Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і в золото одягнені ліси, У їхніх сінях вітру шум і свіже диханье, И імлою волнистою покриті небеса, И рідкий сонця промінь, і перші морози, И віддалені сивий зими погрози. Не менш яскраві, переконливі картини російської природи можна знайти й у більших творах Пушкіна, як поетичних, так і прозаїчних. Цікаво відзначити, що в деяких добутках розгул стихії в певному змісті визначає подальшу долю героя, як наприклад у повістях “Заметіль” і “Капітанська дочка”.
З винятковою майстерністю Пушкін показує й мир окремої особистості, і життя російського суспільства в різні епохи.
У романі у віршах “Євгеній Онєгін” Пушкін декількома штрихами обрисував і петербурзьке життя свого героя, повну світських розваг, і просте сільське життя сім’ї Ларіних, і новий блиск Тетяни, що стала “законодавицею зал”. Герої Пушкіна: Онєгін, що даремно поневіряється без цілей і інтересів, захоплений Ленский, лише недавно випорхнувший з аудиторій Геттингенского університету й тому відірваний від реальності, кокетлива резвушка Ольга, Тетяна, мрійлива й цільна натура, – всі вони діти своєї епохи й разом з тим вічні людські характери, які міняються лише в деталях, залишаючись незмінними у своїй суті. А ще Пушкін мимохідь приводить історію матері Тетяни й Ольги, світської панянки, божевільної на романах і модах, закоханої в якогось франта, а в селі зразковою дружиною, що стала, і господаркою.
Ще в романі миготять сільські поміщики, що прибули на іменини Тетяни, її петербурзькі тіточки, чарівні акторки, якими ніколи захоплювався Онєгін…
Про усіх їх Пушкін говорить мимохіть, а наскільки жив і реальними з’являються вони перед читачем! І отут справа не в тім, що в “Євгенію Онєгіні” Пушкін зобразив своїх сучасників. У добутках, присвячених історичному минулому Росії, образи героїв і колорит епохи настільки ж переконливі. В “Капітанській дочці”, що споконвічно замислювалася Пушкіним як історія пугачевского повстання, зображені представники різних верств населення: дрібнопомісні дворяни, офіцери, що нудьгують у провінційних фортецях, козаки й кріпаки.
Хоча Пушкін показує нам повстання Пугачова так, як його бачить головний герой роману, Петро Гринев, що залишився вірним боргу офіцера й дворянина, автор не дає однозначних оцінок ні тієї. ні іншої сторони. Навпроти, Пушкін неупереджено зображує обмеженість і неорганізованість деяких генералів імператриці, упередженість суддів. Не умовчує він ні про жорстокість Пугачова, ні про його своєрідну справедливість.
На реалістичному полотні з’являється ціла епоха – живаючи, яскрава й правдива
(1 votes, average: 5.00 out of 5)