“Наталка Полтавка” І. Котляревського – одне з тих явищ літератури минулого, часова віддаленість якого неспроможна затьмарити його свіжості й принади. П’єса донесла в наше сьогодення правду почуттів, настроїв і переживань народу, завдяки чому і стала невід’ємною частиною духовної культури нашого сучасника.
У творі відображено життя і побут українського селянства, особливості його моралі, психології, інтересів. В образі головної героїні втілені кращі риси українського народу, його духовне багатство.
Наталка кохає Петра,
В обставинах тяжкого історичного буття український народ у своїх прекрасних піснях опоетизував кращі вияви людських почуттів – героїзм, дружбу, вірність своїм обов’язкам, а разом з тим і чисте кохання.
Ні багатство, ні високе становище не можуть замінити щирої приязні чи любові, не можуть зробити
Нащо мені багатство, нащо мені гроші,
Ти мені, милий, і без них хороший.
З такою ж зневагою і Наталка ставиться до матеріальних вигод, бачить в них перешкоду до свого з’єднання з Петром: “Ти був бідним, любив мене і за те терпів і мусив мене оставити, я тебе любила і тепер люблю. Ми рівня з тобою, і я стала така бідна, як і ти, – вернися ж до мого серця!”
В інших народних піснях дівчина висловлює презирство до багатого жениха, який сподівається, що своїми грішми заволодіє її серцем. Вона знає, що ніяке багатство не зможе створити сімейного щастя:
Нащо мені на подвір’ї воли та корови,
Коли нема в моїй хаті любої розмови.
Саме виходячи з цього високого розуміння подружнього життя, Наталка відмовляється від “весьма пристойних”, на думку возного, женихів, як дяк, підканцелярист Скоробреха і подібні до них. Здатність до глибокого почуття поєднується у простої селянки з усвідомленням власної гідності. У її відповіді возному – “знайся кінь з конем, а віл з волом”, “шукайте собі, добродію, в городі панночки” – немає самоприниження, це відверта, різка відмова.
Наталка глибоко шанує і поважає свою матір. Пошана до батьків вважалась однією з моральних чеснот як дівчини, так і парубка. Разом з тим Наталка здатна до сміливих, рішучих дій.
З особливою силою виявилась її сміливість, коли повернувся Петро.
У боротьбі за свій ідеал щастя дівчина не вдається до змов та обдурювань. Наталка рішуча, щира, мужня, вона відверто заявляє про своє небажання пов’язати долю з нелюбом. Захоплюючись сміливістю і послідовністю дівчини, Микола вигукує: “От дівка, що і на краю пропасті не тільки не здригнулась, но і другого піддержує”.
Відданим та здатним на самопожертву виступає й Петро. Він – бурлака, заробітчанин, живе у злиднях, “в дальніх сторонах трудився чотири годи” для того, щоб одружитися з Наталкою. В його образі втілені такі риси, як любов до праці, доброта, великодушність, прагнення до знань, до культури.
Невипадково, перебуваючи в Харкові, Петро, який береже кожну копійку, відвідує театр.
Втіленням істотних рис народного характеру є образ бурлаки Миколи, в якого виступають на перший план волелюбність, енергійність, здатність відстоювати свої інтереси. “Сирота без роду, без племені, без талану”, він не може знайти собі роботи, але не впадає у відчай, збирається мандрувати на Тамань, тому що прагне до особистої волі, незалежного життя.
У п’єсі “Наталка Полтавка” автор передає свою віру в моральні сили народу, в його майбутнє, змальовуючи представників народних мас як носіїв високих моральних якостей. На думку І. Карпенка-Карого, сила “Наталки Полтавки” – “у надзвичайній простоті, правді і, найголовніше, у любові автора до свого народу, любові, котра з серця Котляревського перейшла на його твір”. І. Франко, як і Карпенко-Карий, бачить невмирущість “Наталки Полтавки” в тому, що автор її виявив “глибоке знання народу і щиру любов до нього”. У звичайних побутових картинах життя українського села автор зобразив такі почуття і риси характеру простої людини, які не втратили своєї цінності й у наші дні.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)