Тяжким було життя Лесі Українки, бо смертельна хвороба прикувала її до ліжка. Але ця жінка ніколи не здавалася, завжди вміла дати відсіч поганим думкам, її зброя – це вірші. Саме з їхньою допомогою вона боролася проти кривди, знущань над народом, проти власної хвороби.
Життя Лесі Українки – подвиг мужності та сили людського духу. Про це її вірші. Згадаємо вірш “Сопіга зрет зрего!” Скільки вчувається в ньому впевненості в те, що прийде краще життя, і це життя створить сама лірична героїня:
Від сліз тих гарячих розтане Та гора льодовая,
Ще й для мене весела весна. Цей вірш – своєрідний гімн мужності, силі людського духу, які долають усі перешкоди, щоб жити, сподіватись, милуватися природою і чекати “веселої весни”. А весна ця прийде, тому що героїня стверджує:
Так! Я буду скрізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надїі таки сподіватись. Буду жити!
Геть думи сумні!
Йде нове життя, а разом з тим з’являються нові люди, подібні до самої Лесі Українки. Вони об’єднують свої зусилля, щоб пройти “шлях тернистий”, щоб освітлювали дорогу три зірки: братерство, рівність, воля.
Дійдуть, бо серця їхні мужні, бо “співи гучні, вільні”. І сама лірична героїня, за образом якої ми бачимо Лесю Українку, намагається скінчити свій шлях, “як починала: з співом на устах!” Серед “темряви ночі засвітилися “досвітні огні”, і світять їх “люди робочі”. Вказують ці вогні на вірну дорогу, вказують і підіймають на боротьбу за щастя, за волю, бо вже несила жити в “темряві ночі”, жити в “могилі”. Робочі люди – сильні духом, мужні – дуже подібні до самої Лесі. Недарма вона слідом за ними закликає підійматися до боротьби:
Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для праці настала! Не бійся досвітньої мли – Досвітній огонь запали, Коли ще зоря не заграла.
Леся Українка, знаючи, що небагато їй залишилося часу жити на землі, все ж таки не втрачає віри в краще майбутнє для усього людства. Єдине, чим вона може боротися, щоб наблизити цей час, – це слово. Тому такими полум’яними стають рядки про цю “зброю”:
Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалісний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч?
Але її слова – це справжня зброя, яка підіймала багатьох і багатьох людей на боротьбу за волю і щастя. Скільки мужності, сили духу вбачається в цій тендітній, хворій жінці! Тому й до серця їй такі ж сміливі, мужні “невідомі брати”, “месники дужі”, які приймуть її зброю, “кинуться з нею одважно до бою”. Пише Українка:
Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Вона вірить, що коли-небудь за допомогою людей, які не злякаються ні в’язниць, ні голоду, ні холоду, ні ворогів, прийде нове життя, де людина не буде ворогом для іншої, де усі будуть братами та сестрами, де будуть панувати лише воля та щастя. Тому й уславлює Леся Українка своїх “невідомих братів” – борців за краще життя. Уся творчість Лесі Українки – палкий протест проти безсилості людини, проти її слабкого духу. Ідеал цієї жінки – невгасимий вогонь серця Про-метея, що бажав для людей лише кращого життя.
Здається, що сама Леся – дочка Прометея, яка намагається допомагати людям.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)