Умовчання, або Апосіопеза

Умовчання, або Апосіопеза (грецьк. aposioptsis – мовчання) – стилістична фігура, яка фіксує незакінчену, зненацька обірвану думку, підкреслює натяк на особливу ситуацію, що потребує делікатності, неординарного розв’язання. У. вживається у всіх літературних жанрах, найчастіше – в поезії, де витворюється інтимна атмосфера спілкування:

Будь мені, як тая біла дама,

Що по замку в тиху північ йде,

Будь мені, неначе скарб Сезама, –

Ключ пропав… Ніхто не віднайде (Б. Лепкий).

У. застосовується і в тих випадках, коли небезпечно називати конкретне явище, і тому письменники змушені вдаватися до метонімічних прийомів, близьких до антономазії, еліпсів, “езопівської мови”, як, приміром, В. Симоненко у казці “Цар Плаксій і Лоскотон”, “Казці про Дурила” чи вірші “Курдському братові”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Умовчання, або Апосіопеза