Найбільшим представником французького гуманізму й одним з найбільших французьких письменників всіх часів є Франсуа Рабле (1494-1553). Він народився на околицях Шинона (у Турі-Ні), у сім’ї заможного землевласника й адвоката. Надійшовши замолоду в монастир, він замість богословських праць із жаром вивчав там древніх письменників і юридичні трактати.
Покинувши при невідомих нам обставинах монастир, він зайнявся вивченням медицини й в 1532 р. одержав посаду лікаря лионского госпіталю. Незабаром потім Рабле зробив у свиті паризького єпископа,
В 1553 р. він умер у Парижу.
Учені праці Рабле, свідчачи про просторість його пізнань, не представляють
Поштовхом до створення роману Рабле послужив вихід у світло в 1532 р. у Ліоні анонімної народної книги “Великі й неоціненні хроніки про великого й величезного велетня Гаргантюа”. Успіх книги, у якій дотепно пародіювалися середньовічні лицарські романи (у ній зображувалися всякого роду вигадливі пригоди за участю короля Артура, “гогов і магогов” і т. п.), навів Рабле на думку використовувати цю форму для передачі більше глибокого змісту; у тім же 1532 р. він випустив у якості її продовження книгу “Страшні й жахаючі діяння й подвиги преславного Пантагрюэля, короля дипсодов, сина великого велетня Гаргантюа”.
Добуток це, підписане псевдонімом Алькофрибас Назье () і составившее потім другу книгу всього роману, витримало в короткий строк ряд видань і навіть викликало кілька підробок. У цій книзі Рабле ще близько дотримується підказаної йому народною книгою схеми середньовічних романів (дитинство героя, юнацькі мандрівки й подвиги й т. п.), з яких він почерпнув багато образів і сюжетних мотивів. Поряд із самим Пантагрюэлем висувається інший центральний герой епопеї – нерозлучний супутник Пантагрюэля Панург. Жартівний елемент у цій книзі ще переважає над серйозним.
Однак яке в чому вже проявляються гуманістичні тенденції: такі численні відгомони стародавності, глузування над схоластичною “ученістю” докторів Сорбонны (посилені в наступних виданнях), особливо – чудовий лист Гаргантюа до сина (глава VIII), що є апологією наук і універсальної освіченості.
Підбадьорений успіхом свого задуму, Рабле в 1534 р. випустив під тим же псевдонімом початок історії, що долженствовали замінити собою народну книгу, під заголовком “Повість про прежахливе життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюэля”, що склало першу книгу всього роману. Зі свого джерела Рабле запозичив лише далеко не всі мотиви (велетенські розміри Гаргантюа і його батьків, поїздку його на гігантській кобилі, викрадення дзвонів собору Нотр-Дам), все-таки інше – плід його власної Творчості. Фантастика поступилася місцем гротескним і нерідко гіперболічним, але, по суті, реальним образам, і жартівна форма викладу прикрив дуже глибокі думки. Тут зосереджені найважливіші моменти роману Рабле. Історія виховання Гаргантюа розкриває розходження між старими схоластичними й новим гуманістичним методами в педагогіці.
Мовлення магістра Ианотуса де Брагмардб, що просить Гаргантюа повернути викрадені їм дзвона,- чудова пародія на пустозвонную риторику сорбоннистов. Далі треба опис вторгнення й завойовницьких планів Пикрохола – блискуча сатира на феодальні війни й на королів феодального типу. На тлі війни з’являється фігура ” ченця-мирянина”, брата Жана,- уособлення фізичного й морального здоров’я, грубуватої життєрадісності, що звільнилася від середньовічного пута людської природи.
Закінчується книга описом заснованого за планом брата Жана Телемского абатства, цього осередку розумних, культурних насолод і абсолютної свободи особи.
“Третя книга героїчних діянь і висловів доброго Пантагрюэля” вийшла у світло після великої перерви, в 1546 р., з позначенням справжнього ім’я автора. Вона істотно відрізняється від двох попередніх книг. До цього часу політика Франциска I різко змінилася. Восторжествувала реакція: почастішали страти кальвіністів і вільнодумних; лютувала цензура.
Сатира Рабле в “Третій книзі” стала по необхідності більше стриманої й прикритої. Уже в перевиданні 1542 р. двох перших книг він зм’якшив випади проти сорбоннистов і скасував місця, що виражали співчуття кальвінізму, проте видання було заборонено богословським факультетом Парижа, точно так само як в 1547 р. їм були засуджені перевидані разом в 1546 р. три книги роману
(2 votes, average: 4.00 out of 5)