З приводу вихідного дня у службовому приміщенні було тихо, безлюдно. За дверима одного з кабінетів лунали голоси. Там обговорювали дуже важливе питання: де Частка, Прийменник й Сполучник проведуть час: у лісі, на річці або в зоопарку.
Треба ж і Службовим Частинам мови колись відпочити, не лише працювати. Серед них вперше на збори запросили Вигука – хоч і відділився, проте ж свій.
– Мої вітання, добродії, здорові будьте! Спасибі, що запросили, а то весь час сам по собі.
– Будьте й ви здорові! Ви у нас унікальне явище. До Сполучників
– До нас, Прийменників, мабуть, теж.
– Про Прийменників й поготів. Ви такі важливі й поважні. Звісно, знаєтеся з Іменниками та Займенниками.
– Виходить, моя справа кепська. Ех, як прикро!
– Та ні, навпаки! Сьогодні ми відпочиваємо, і нас ніхто не розшукуватиме.
– Вибачте, але без мене, безперечно, можна обійтися.
– Не думаю, шановний Вигуку. Без вас люди перестануть бути ввічливими.
– О! Адже тільки на один день!
– Отакої! Не можна допустити жодного дня без слів “спасибі”, “будь ласка”, “бувайте здорові”, “привіт”, “даруйте”.
–
– Спасибі! Здорово! Звісно, йду.
– Отже до зоопарку?
– Ой-ой, мені страшно!
– Там усі мешканці у вольєрах та клітках.
– Що ж, треба поспішати. Довго без нас пані Граматика залишатися не повинна.
…Увечері всі задоволені розходилися по своїх кабінетах. З-за дверей кабінету Иигуку’до півночі чулися скрикування:
– Жах!.. Ой лишенько!.. Ось тобі й на!.. Ха-ха-ха!..
Ну й ну!..
(2 votes, average: 3.50 out of 5)