Яскравою ілюстрацією до поезії Рільке можуть служити полотна голландського художника-абстракціоніста Піта Мондріана, центральним мотивом яких є дерево. Як в поезії Рільке “Ось дерево звелось” мистецтво протистоїть хаосу та дисгармонії у світі, так і на картині “Червоне дерево” почорнілі, сухі гілки символізують темні сили, смерть, а стовбур яскравочервоного кольору несе заряд життєвої стійкості, передаючи містичну сутність природи, яка одухотворяє, гармонізує світ, сповнений пороків та зневіри. Говорячи про символізм російської
Розповідаючи про футуризм у російській літературі, використовую повідомлення учнів про розвиток футуризму у світовому малярстві.
20 лютого 1909 року французький журнал “І Рідаго” надрукував “Маніфест футуризму”,
Футуризм розпочався з поезії, але з часом до Марінетті приєдналися художники (Умберто Боччоні; Джакомо Балла, Джино Северіні; Карло Карра; Луїджі Руссоло), які 8 березня 1910 року проголосили “Маніфест футуристичного живопису”, не створивши жодної футуристичної картини. Основними ознаками нової техніки стало використання контрастних кольорів, застосування пуантилізму та дивізіонізму, нерівні енергійні рухи пензля; зображення динамічного бачення світу; культ швидкості та сили. Потреба в реалізації проголошених лозунгів у житті призводить до участі в Першій світовій війні деяких художниківфутуристів, які загинули на фронтах. Фашистська диктатура Муссоліні переслідує футуристів.
Але напрям ще рродозжує існувати аж до завершення Другої світової війни. Зі смертю Марінетті в 1944 році італійський футуризм згас як художній напрям.
Картина Боччоні “Дебош в галереї” (1910) розкриває одну з найпривабливіших тем футуристів – натовп людей. Художник прагнув показати енергію, яка заставляє рухатися все, що оточує людину: арки, лампи, тіні. Витягнуті руки і ноги він зображає короткими косими лініями, які виражають нервозність збудженого натовпу.
Нагромадження пристрастей митець досягає використанням техніки пуантилізму та дивізіонізму, експресивними мазками білого, жовтого, оранжевого пише обшарпане пір’я на капелюшках, а фігури ніби вростають у бруківку та стіни, не маючи закінчення ні рук, ні. ніг Цією композицією Боччоні ілюструє один із принципів футуризму – всюдисущий динамізм.
Після революції 1917 року в Росії з’являється авангардна мистецька течія конструктивізм. Його творці (Татлін, Родченко, Попова, Лісіцький) створили нову методику творчої діяльності, побудовану на поєднанні всіх галузей мистецтва – живопису, архітектури, прикладного мистецтва і скульптури. Вони відмовились від фігуративного живопису, їхні пошуки пов’язані з конструкцією, кольором та лінією. Мета конструктивістів – створення мистецтва комуністичного суспільства, в якому художник не сприйматиме себе індивідуально, а своїм мистецтвом служитиме широким масам. Ідеологічна атмосфера того часу була стимулом для розвитку цього напряму.
Теоретик конструктивізму Олексій Ган писав: “Мистецтво померло! Мистецтво, як і релігія, – це небезпечна слабкість, відхід від дійсності… Давайте відмовимось від створення картин, від цієї спекулятивної діяльності, і пристосуємо здорові основи мистецтва – кольори, лінії, форми, матеріали – до реальної дійсності, до конструкції”.
Нехтування композицією та перехід до конструкції привели до створення “мистецтва соціалістичного будівництва” (фотомонтаж, фотолозунг, фототранспарант як зразки пропагандистського мистецтва).
У 1922 році теоретик конструктивізму Осип Брік (1888-1945) закликав до відмови від станкового живопису на користь дизайну товарів широкого вжитку. Так конструктивізм замінюється продуктивізмом. Мистецтво стає художньою діяльністю, завдання якої – створення простих побутових предметів (меблі, одяг, тканини, плакати).
Художня творчість стає формою масового виробництва, а художник – інженеромконструктором.
Ель Лісіцький називав свої картини “проунами”, вважаючи їх станціями пересадки від живопису до архітектури, він вірив, ідо завдяки їм можна буде збудувати “комуністичне містомонополіст, в якому будуть жити люди зі всієї планети”.
“Проун нагадує вежу зверху, навколо якої всі геометричні елементи рухаються, поступово піднімаючись вгору і створюючи видимість невагомості глядача. Це відчуття космічного відкритого простору створює нові зв’язки між предметами, глядачем і оточуючим світом.” Проуни – утвердження нового в мистецтві, це проміжна стадія між абстрактним станковим живописом і майбутньою утопічною міською архітектурою. Це картиниінтер’єри, які запрошують глядача всередину.
Новаторським є зображення, в якому верх та низ картини є відносними.
Як ілюстрацію до п’єси “Матінка Кураж та її діти” Бертольта Брехта використовую репродукцію полотна Клімта “Життя і смерть” (1916). На ній зображені переплетені людські тіла, які нагадують материнське лоно, де всі – чоловіки, жінки, діти знаходяться у несвідомому стані. Смерть зображена традиційно: це скелет в одязі з чорними хрестами.
Вона завмерла в очікуванні відповідного моменту. Сцена складає дивне враження: з одного боку, сповнена спокою, з іншого – породжує відчуття тривоги, яке переходить у страх. Ця картина є ілюстрацією епізоду гадання матінки Кураж.
Оглядову тему “Віддзеркалення Другої світової війни в літературі” рекомендую ілюструвати творами кубіста П. Пікассо та сюрреаліста С. Далі. Тема війни знайшла своє відображення і в авангардному малярстві. П. Пікассо відгукнувся на терористичний акт, здійснений проти мирного населення іспанського міста Генріки, своєю картиною під однойменною назвою “Генріка”.
26 квітня 1937 року внаслідок бомбардування повітряного легіону “Кондор” це місто було знищено, тисячі невинних людей загинули. Це спричинило хвилю протесту у всьому світі, а Пікассо сприйняв цю нелюдську акцію як особисту трагедію і створив одну з найемоційніших своїх робіт. Безжальні деформації людських тіл дозволяють переконливо, майже фізично відчути жах війни, абсурдність самої ідеї вбивства.
Голова бика у лівому верхньому куті картини, без сумніву, належить Мінотавру, який уособлює зло та розруху.
Хоч він не займає центрального місця в композиції, але його вигляд єдиний серед усіх образів не виражає страждання, решта з плачем та мольбою звернені до нього. В центрі композиції бачимо жінку, яка біжить, пораненого коня та вбитого воїна. В руці полеглого зламаний меч, символ поразки; поруч квіти – пам’ять про мученика; в небо злітають птахи – крилаті душі. Картина – це весь жахливий світ.
З експресивно зображеними людьми та тваринами контрастує абажур зі спокійним світлом. Це світло спокою, світло надії. Пікассо у коментарі до картини назвав його світом, до якого буде завжди прагнути кожна жива істота.
Отже, “Герніка” не тільки песимістична картина буття, а перш за все символ віри у краще, перемогу космосу над Хаосом.
Іспанський художник Сальвадор Далі (1904-1989) є найяскравішим представником сюрреалізму, міжнародного художнього руху, який намагався досліджувати підсвідомість людини. Матеріалом для творчості сюрреалістів служили галюцинації, марення. “Коли я пишу, то сам не розумію смислу моєї картини, – писав С. Далі, – але не подумайте, що у ній немає смислу. Просто він такий глибокий, такий складний, що виходить за межі звичного логічного сприйняття”.
Темі війни митець присвятив декілька полотен, в яких відображено його ставлення до війни – як до страшного, відразливого, кошмарного сну.
Полотно “Передчуття громадянської війни” (1936) зображує величезне людське тіло з багатьма руками та ногами, що охоплюють одне одного, наче у гарячці. Це картинапопередження про злочини війни, які показані у вигляді параноїчних монстрів.
“Іспанія” (1938) – алегорична картина, на якій зображено високу жінку, яка спирається на комод, з верхнього відкритого ящика якого витікає кров. Жінка намальована за допомогою сплутаних ліній, серед яких вгадуються зображення солдатів, донкіхотівські ремінісценції, сцени битв.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)