Реферат
На тему:
“Творчість Євгена Плужника”
Бачив життя до останнього
Дна сотнями ран!
Євген Плужник
Серед тих, кому судилося “Розстрiляне Безсмертя” постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 лiт (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, вiн був заарештований i зiсланий до концтабору на Соловки, там i помер.
Скiльки їх, молодих, талановитих, люблячих свiт i життя, розтоптав чобiт сталiнських iнквiзицiй?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сiтi людоловiв. З особливою ретельнiстю
Євген Плужник – людина iз вершин незвичайного таланту, тихої вдачi, стриманий, навiть обережний. Тримався незалежно, i цього було досить…
Вiн не був “ворогом народу”, ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозумiти, осмислити, “… бачив життя… сотнями ран!..” Його твори стали вираженням правди i совiстi. Хто ще мiг так щиро ввiрити себе сучасникам?
Суди мене судом твоїм суворим,
Сучаснику! – Нащадки безстороннi
Простять менi i помилки, й вагання…
Поет переконаний, що зрозумiють
I пiзнiй сум, i радiсть передчасну, –
Їм промовлятиме моя спокiйна щирiсть.
Отже, саме “спокiйна щирiсть” була основою його свiтобачення та свiтосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-тi роки почалися в Українi судово-полiтичнi процеси.
Читаєш чистi i проникливi рядки поета i розумiєш, що свiт його душi мiститься у душi багатостраждального українського народу:
Ой, упали ж та впали кривавi роси
На тихенькi-тихi поля…
Мiй народе! Темний i босий!
Хай святиться твоє iм’я!
Вражає глибина думок i почуттiв Є. Плужника. Життєву науку вiн пiзнає у природi:
Вчись у природи творчого спокою
В днi вересневi. Мудро на землi…
… Вiр i наслiдуй.
Вiчнiсть природи, Всесвiту навiває фiлософськi роздуми про вiчнiсть i незнищеннiсть краси:
… Я дивлюсь i бачу: все навiки
На цiй осiннiй лагiднiй землi…
Життєву даль йому вiдкривали “… пелюстки вуст дитячих”, чиста душа, перша зустрiч i любов. У найскрутнiшi хвилини втоми i зневiр’я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:
I знову в серцi вiдчуваю мир я
I тихий голос радiсних надiй.
Отже, прагнення миру i радiснi надiї були йому так необхiднi! Поезiя Є. Плужника, як i його життя, адресована суспiльству. Задля майбутнього суспiльства вiн здатний на самопожертву:
Благословен єси, часе мiй!
О, жорстокий! I весь в кровi!
– Це нiчого, що я, мов гнiй, –
Пiд посiви твої новi!
Ця жертовнiсть життєстверджуюча: “Бо ось вiрю i зросту колись”. Вийшовши з народних витокiв, страждаючи за народ, останнiм шматком хлiба дiлячись iз сусiдськими дiтьми у голодному 1933, Є. Плужник увiйшов у безсмертя, вiрячи у торжество добра:
Зiйде колись велетенський посiв
Тишею вiрних днiв!
4
(1 votes, average: 5.00 out of 5)