Творчість мадам де Сталь близька до Просвітництва не тільки за ідейними тенденціями, а й за її типологією і складом. Як і в багатьох французьких просвітників, зокрема Вольтера, Дідро й Руссо, художні твори складають тільки певну її частину. До “золотого фонду” французької і європейської літератури входять лише два її романи, “Дельфіна” (1802) і “Корінна” (1807). В молодості вона написала кілька повістей і драму “Джен Грей”, в 10-х роках – ще дві трагедії, проте всі ці твори помітними літературними явищами не стали. В її літературній
Деякі з них, як трактат “Про літературу в її зв’язках з суспільними установами” (1800) чи книга “Про Німеччину” (1810), мають пряме відношення до літератури і свого часу вчинили значний вплив на її розвиток.
З ентузіазмом зустріла мадам де Сталь революцію 1789 p., однак через її радикалізацію вона дедалі більше від неї відходила, а якобінську диктатуру сприйняла як загибель революційних ідеалів свободи й справедливості. Однак вона ніколи не заперечувала величезного історичного значення
Ця “дуель мадам де Сталь з Наполеоном”, що тривала півтора десятиліття, прославила її не менше, ніж творчість, та й творчість її значною частиною з цією “дуеллю” пов’язана. Як пише Ж. Дєсбаш, сучасна французька дослідниця, Коппе, замок батька письменниці в Швейцарії, де вона періодично ховалася від гніву Наполеона, став, як і раніше Ферне, маєток Вольтера, “центром інтелектуального життя цілого покоління” і “генеральним штабом тих, хто наважувався кинути виклик Наполеону”.
Однак з часом Коппе і навіть Австрія перестали бути надійним притулком для мадам де Сталь, і вона в 1812 р. довгим шляхом, через Україну, Росію й Швецію, виїжджає до Англії. На батьківщину вона повернулася 1816 p., де через рік померла внаслідок нещасливого випадку (крововиливу в мозок, викликаного падінням на східцях).
Жермена де Сталь рано досягла духовної зрілості, вже в п’ятнадцятилітньому віці вона написала “Роздуми про скасування Нантського едикту”, а в двадцять два роки опублікувала “Роздуми про творчість і характер Ж.-Ж. Руссо”, що відзначаються самостійністю суджень. В 1796 р. з’явився її великий трактат “Про вплив пристрастей на щастя людей і народів”, де вона розвиває свої улюблені думки про пристрасті, які, з одного боку, можуть бути згубними як для індивідуумів, так і для цілих народів, з іншого – без них неможливі високі помисли й діяння, неможливий ентузіазм, яким надихаються в своїх звершеннях як особистості, так і народи. Особливе місце й роль серед пристрастей вона відвела коханню.
В трактаті порушується також питання про щастя, і свої міркування на цю тему письменниця завершує висновком, що воно полягає “в надії без страху, в активності без суєти, в любові без непостійності”.
На порозі XІX ст. мадам де Сталь завершує трактат “Про літературу в іі зв’язках з суспільними установами”, який став важливою віхою на шляху розвитку французької естетичної і літературно-теоретичної думки. Спираючись на ідейну спадщину Просвітництва, вона тут прагнула простежити, як умови життя народів і передусім існуючі суспільні установи, соціально-політичний лад впливають на розвиток літератури, її зміст і характер. Поставивши своїм завданням показати обумовленість літературних структур структурами суспільства, мадам де Сталь закладала в своєму трактаті основи соціології літератури, яка набула розвитку вже з другої половини XІX ст.
Поділяючи просвітницьку віру в прогрес, мадам де Сталь послідовно проводить у трактаті ідею поступального розвитку літератури, прагнучи довести, що в міру вдосконалення суспільних установ має вдосконалюватися й література. Слід сказати, ця прямолінійна настанова часто приводить її до суперечностей з історією літератури, до натяжок і голослівних декларацій, за якими не стоїть реальний зміст; наприклад, в ім’я ідеї прогресу їй доводиться в античному світі римську літературу ставити вище давньогрецької. Але в загальнотеоретичному плані це був принциповий відхід від класицистичної доктрини, яка засновувалася на постулаті абсолютної цінності класичного естетичного ідеалу, і передумовою “узаконення” інших типів і систем художнього мислення й творчості, передусім романтичного
Значне місце в трактаті мадам де Сталь посіла порівняльна характеристика “південної” і “північної” літератур, тобто літератури, пов’язаної з антично-класичною традицією, з притаманним їй відчуттям та розумінням форми, і літератури, що йде від середньовіччя й фольклору кельтських та германських народів, за якою у той час закріплювалося найменування романтичної. Мадам де Сталь високо оцінює “північну поезію”, її оригінальність і своєрідні чари, розвиває в трактаті й інші ідеї, характерні для преромантизму. Водночас вона далека від того, щоб порвати з класичною традицією, навпаки, авторка вважає її іманентною французькій культурі й французькому “смаку”. Специфічна компромісність її естетико-літературної позиції наочно розкривається у ставленні до Расіна і Шекспіра, які у Франції через певний час стануть уособленнями діаметрально протилежних художніх систем, класицизму й романтизму. При цьому Расін піддаватиметься рішучому запереченню, а Шекспір стане прапором нового, романтичного мистецтва.
Для де Сталь же Расін залишається вищим втіленням французького смаку, непе-ревершеним майстром жанру трагедії, яка під його пером досягла можливої досконалості. Щодо Шекспіра, то він в її очах великий передусім змістом своїх трагедій, глибоким знанням людських пристрастей і характерів, але йому бракує довершеності форми.
Від трактату “Про літературу…” доцільно зразу перейти до книги “Про Німеччину”, яка є другим із творів де Сталь, що відіграли особливо значну роль у становленні французького романтизму. Ця книга була прямим наслідком того, що її авторка, гнана переслідуваннями Наполеона, не раз відвідувала Німеччину, де знайомилася з письменниками й філософами (Гете, Шіллером, братами Шлегелями, Фіхте та ін.) й активно займалася вивченням німецької духовної культури. Велику допомогу надавав їй у цьому А. Шлегель, з яким вона тривалий час, з 1804 по 1808 p., постійно спілкувалася (за рекомендацією Гете він був запрошений виховувати її дітей).
Власне, старший Шлегель був її гідом у світі німецької культури.
Хоч Франція і Німеччина – сусідні країни, у той час французи мали поверхові й туманні уявлення про духовну культуру їхнього східного сусіда. Окрім нерозвиненості в той час комунікацій у сфері культури, тут відігравала роль і така обставина, як гегемонія французької культури в Європі XVІІ-XVІІІ ст., яка породжувала зверхнє ставлення до культур інших народів та інертність в їх освоєнні. Книга де Сталь “Про Німеччину” була першим сильним ударом по цій французькій культурній автаркії, який поклав початок її руйнуванню в епоху романтизму.
Причому це були свідомі й цілеспрямовані дії письменниці, яка надавала важливого значения культурному взаємозбли-женню народів у їхньому русі шляхом прогресу. “Народи повинні допомагати один одному в путі, – пише вона в книзі “Про Німеччину”, – і жоден не повинен відмовлятися від досягнень, які він може отримати від інших народів”.
Для Франції принципово важливим “було те, що книга мадам де Сталь знайомила з розвиненою романтичною культурою Німеччини. Щоправда, розуміння німецького романтизму її авторкою було далеке від адекватності, в його сприйнятті й трактуванні де Сталь виходила з кола своїх соціально-моральних та естетичних ідей і завдань. Ще в трактаті “Про літературу…” вона висловила думку, що необхідною умовою успішного розвитку літератури є політична свобода. Ця гостра ідея, спрямована проти режиму Наполеона, знайшла розвиток і обгрунтування у книзі “Про Німеччину”.
Розглядаючи цей твір, необхідно належною мірою враховувати, що в німецькій літературі й філософії письменниці хотілося знайти підтвердження своїм уявленням про те, якою має бути справжня література, справжня духовна культура. Для цього їй доводилося абстраговуватися від реальних суспільно-політичних умов феодально роздрібленої Німеччини й від певних ідеологічних моментів німецької філософії і літератури. Порівняно з “новітнім режимом” наполеонівської Франції, де література була поставлена під поліцейський контроль, Німеччина справила на мадам де Сталь враження країни, де існує духовна свобода.
З цього вона виводить кращі якості й риси німецької літератури й всієї духовної культури.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)