Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім’я, в якій ріс майбутній поет, була великою – одинадцятеро дітей, батько з матір’ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім’ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в беріславські і каховські степи. У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи.
Однак уже тоді його приваблювала поезія. “Узнав о дополнительном наборе в Институт народного образования,
Який час він учителює в Овручі, викладає російську і українську літературу. Після переїзду до Харкова працює в газеті “Радянське село”. Перший друкований вірш Малишка з’явився 1930 року в журналі “Молодий більшовик” (№ 9-10). Ряд його поезій увійшов до колективної збірки “Дружба”, що вийшла в харківському видавництві “Український робітник” 1935 року. У них Малишко оспівує “труди і дні”
Великий вплив на становлення Малишка як поета мала народна творчість, класична література, а також радянська, зокрема твори Горького, Маяковського, Тичини. З 1934 року Малишко – у лавах Червоної Армії. Враження від служби, розповідей про героїчного полководця Миколу Щорса вилилися в поезіях пісенного характеру. В армії було написано і більшість віршів, які увійшли до першої збірки поета “Батьківщина” (1936).
Невелика обсягом збірка одразу ж засвідчила появу талановитого лірика. Вірний син Соціалістичної Вітчизни, він в одному з перших віршів збірки говорить про свого учителя і натхненника – партію комуністів: Пісень, що стали в рівний лад Не для притихлих і похилих,
Що нашу славу, цвіт і сад, На молодих виносять крилах, Навчила партія. Путі
Прослала ранньою порою, Привчила щирій прямоті І слово вибрала, як зброю… (“Пісень, що стали в рівний лад…”) Після служби в Червоній Армії Малишко цілком віддається літературній праці, активно співробітничає у газеті “Комсомолець України”, журналі “Молодий більшовик”. Невдовзі його обирають членом ЦК ЛКСМУ.
Одна за одною виходять збірки віршів: “Лірика” (1938), “З книги життя” (1938), “Народження синів” (1939). За заслуги у розвитку української радянської літератури уряд у 1939 році нагородив поета орденом “Знак пошани”. Плідним був для поета і 1940 рік. Крім книги “Листи Червоноармійця Опанаса Байди”, вийшли друком збірки “Березень”, “Зореві дні”, “Жайворонки”. Влітку 1941 року поет закінчував готувати збірку балад і пісень “Запорожці”, яка того року так і не була опублікована: почалася Велика Вітчизняна війна.
Характерна особливість творчості Малишка, що виявилась уже в перших його збірках, – широта тематичного і жанрового діапазону. Вже в “Ліриці” поряд з найрізноманітнішими формами ліричної поезії маємо вірші-портрети, вірші-оповіді, балади, сюжетні твори, для яких характерна епічна манера викладу. Тяжіння до точності, конкретності у змалюванні людини, її бойових і трудових подвигів в ім’я утвердження Радянської влади властиве не лише поезії Малишка. Створення поезій в жанрі вірша-портрета збігається з появою в українській радянській поезії таких творів, як “Пісня трактористки” П. Тичини, Циклу “Чотири поезії” М. Рильського та ін.
Це було свідченням закономірності повороту поезії від узагальнено-символічних, збірних образів, від гіперболізації в дусі романтизму і міфологічної умовності до звичайних рядових людей праці з їхнім багатим духовним життям, людей скромних, зовні непоказних, проте здатних на високу бойову чи трудову звитягу. Як відомо, поетика “гігантизму” і “космізму” породжена була прагненням передати всесвітнє значення революційного перевороту, його величезне, епохальне значення в житті пролетаріату, трудящих всієї планети. Ця поетика була виявом планетарності, а планетарність, всесвітність вважалися синонімами інтернаціоналізму. Уже з перших днів свого існування радянська література утверджувала ідею єдності інтересів трудящих усіх націй і народностей, ідею їх єднання в боротьбі за інтереси всіх народів – “людства, об’єднаного в одну сім’ю” (Максим Горький) В 30-і роки радянський поетичний епос, який відтворював масштаби Жовтневого перевороту, окреслював перспективи майбутнього дня людства, розбудженого революцією до грандіозної активності, набуває характеру більш строгого, конкретного, земного. По всьому фронту радянської літератури і поезії передусім ішли пошуки такого слова, яке відтворило б “красу нового дня”.
Його прикметами стали історична й локальна конкретність, спрямована на осмислення і відображення, по-перше, революції і громадянської війни як близької героїчної історії і, по-друге, нової дійсності. Дедалі виразнішим стає перехід від узагальнено-романтичної образності до реалістичної конкретності. Час працював на реалізм. Не відкидаючи набутків революційного романтизму – його високої пафосності, його поетизації незвичайного, його тенденції до широкого зображення життя в епоху ломки старих форм і становлення нових великих історичних зрушень, реалістичне мистецтво все впевненіше утверджується на своїх позиціях. Історизм виявився у поезії 30-х років не лише у зверненні до ще таких живих у пам’яті подій революції, громадянської війни, колективізації, які стали Визначальними періодами в історії нашого народу, а й у самому підході до зображення дійсності.
Герой в них був співвіднесенний з історичними прикметами того часу. З усією повнотою зазначені тенденції виявилися у ранній творчості А. Малишка.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)