Епіграф до уроку: Мене змалку люблять всі дерева І розуміє бузиновий Пан, Чому верба, від крапель кришталева
Мені сказала “Здрастуй!” крізь туман. Чому ліси чекають мене знову, На щит піднявши сонце і зорю. Я їх люблю. Я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю. Ліна Костенко
“Природа – це чарівний світ, що оточує наше буття. Щастя бути з природою, бачити її, розмовляти з нею”, – говорив відомий письменник і мислитель Лев Толстой. І це дійсно так. Адже природа – це радість, ніжна і велична, це краса, ні з чим не зрівнянна
А деяким вдається так близько підійти до таємниць природи і зрозуміти їх, що, вдячна, вона щедро ділиться з такими людьми найпотаємнішим. Серед щасливців – і письменникинатуралісти, котрі зуміли розповісти про все живе з такою правдивістю і захопленням, що запам’яталися своїми творами багатьом поколінням читачів.
А чи любите ви квіти? Чому? Квіти – це усмішка сонця, що дарує радість, переповнюючи нею душу.
Коли думаєш про квіти, в уяві, як у веселому хороводі, кружляють троянди
А світ квітів – ніжний і яскравий, вибагливий і надзвичайно прекрасний.
А що ж означає саме слово “квітка”? Слова “цвіт”, “квіт”, “квітка” прийшли з праслов’янської мови від слова “свет” (сиеїь), тобто “сіяння”, “блиск”, а в праслов’янську мову – з індоєвропейської що означає “СВІТИТИ”, “СІЯТИ”. Хіба це не чудово – “цвіт” від “світла”! І справді, своєю красою, ДИВНИМ ароматом, яскравим святковим вбранням квіти освітлюють, осяюють наше буденне життя, роблячи його прекрасним! Кожний народ посвоєму сприймає красу, але є краса, котра сприймається усіма – це краса квітів.
Таємничий і чудовий світ квітів. І кожна квітка, кружляючи у хороводі поряд з іншими, має своє призначення і свою таємницю. Таємничу мову квітів знає поет Дмитро Білоус.
Що каже свіжих квітів жмутик? Про що їх мова непроста? Верба – одвертість, айстра – смуток, Лілея біла – чистота. Конвалія – любов таємна, Мак – юний цвіт, що не згаса. Лавр – завжди успіх, слава певна.
А мальва – холодність, краса. Дзвіночок польовий – то вдячність, Троянда – то любов свята. Нарцис – то горда необачність, Волошка – ніжність, простота. Саранка лілія – сміливість, Півонія – життя сто літ, Фіалочка – сором’язливість, Любов минуща – первоцвіт.
Ми любим квіти дарувати, Й коли настане слушний час – Все те, що хочемо сказати – Букетик висловить за нас.
Народилася ця казка в Англії. Феї, не маючи колисок для своїх малюків, кладуть їх на ніч у квіти тюльпанів, і вітер колише малих дитинчат до самого ранку. Одного разу господиня вирушила вночі з ліхтарем до свого саду, де росло безліч тюльпанів, і побачила в них кілька заснулих чарівних малят. Вона так захопилася чудовим видовищем, що вирішила посадити у саду ще більше цих квітів, щоб поселити в них усіх малюків до вколишніх чарівниць.
Спочатку феї хвилювалися, щоб ця незнайома жінка не вчинила якогось зла їхнім малюкам, але потім, дивлячись, з якою любов’ю вона ставиться до них, заспокоїлись і, прагнучи віддячити за турботу, надавали її тюльпанам найдивовижнішого забарвлення й чудесного запаху.
Від сивої давнини крізь століття дійшла до нас ще одна легенда про тюльпан. Люди вважали, що у золотистому пуп’янкові жовтого тюльпана було заховане щастя. До нього ніхто не міг дістатися, бо не було такої сили, котра змогла б відкрити цей пуп’янок. Але одного разу лугом йшла молода мама з дитиною.
Хлопчик вислизнув з рук матері і з дзвінким сміхом підбіг до чудової квітки. Трапилося диво – золотистий тюльпан розкрився. Безтурботний дитячий сміх зробив те, ЩО не змогла зробити найбільша сила.
З тих пір дарувати тюльпани – означає дарувати щастя.
У троянди цікава історія. А знаєте ви, що її запах у Індії вважався таким приємним, що індійські правителі влаштовували у своїх чудесних садах уздовж рівчачки з трояндовою водою, аби аромат квітки наповнював усе довкола. Розповідали, що троянда була призначена самим Всевишнім правителькою всіх квітів, і була вона тоді білою з гострими шипами, що оберігали її. За легендою, коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів,’то був так заворожений її красою, що в захопленні, притис троянду до своїх грудей, Але гострі колючки, мов кинджали, вп’ялися йому в серце, і яскравочервона кров бризнула з люблячих грудей нещасного й зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки.
Ось чому троянди мають всі відтінки кольорів від білого до червоного.
Римляни вірили, що троянда вселяє в серце мужність, і тому замість шоломів надягали на воїнів вінки з троянд і на щитах вирізьблювали зображення цієї квітки. У разі перемоги вони прикрашали вінком з троянд голову переможця, а у будинках прикріпляли над столом гілку троянди як символ того, що висловлене під трояндою назавжди залишиться втаємниченим. З тих пір уживають вислів “суб роза диктум” – я сказав тобі під трояндою, тобто під великим секретом, висловлене повинно залишитися таємницею.
Немає квітів красивіших і ароматніших за троянди. Знаючи це, французи створили театр троянд, де йдуть п’єси, героями яких є квіти, у першу чергу троянди. У паризькому розарії зібрані майже всі види троянд, які існують у світі.
Серед них є сорт під назвою “Тисяча красот”, тому що кількість різних його кольорів та відтінків сягає тисячі.
Цікавою є легенда, у якій фіалка – це маленька чудова дівчинка, що грає на скрипці. Чарівні звуки її скрипки може почути кожен, хто має ніжне любляче серце і добрий, покірливий характер. За іншою легендою, фіалка – це вдячні сльози Адама, який дізнався, що Бог простив йому гріхи.
Вінки з фіалок одягали на голови діткам, яким виповнилося три роки, ніби говорячи, що проминув безтурботний, найрадісніший час їхнього життя.
У першу неділю березня День фіалки святкують німці. Лілія отримала свою назву від давньогалльського слова “лі””лі”, що означає “білийбілий”. Саме у давній Галлії зародилася легенда про чарівну Мелінду і болотного царя, який підступно, захопив красуню у глибину трясовини, З тих пір на тому місці, де зникла дівчина, з’явилися чудові білосніжні квіти з жовтою серцевиною.
Це водяні лілеї, які на давній мові квітів означали “ти ніколи не повинен мене обманювати”. Але найкращою вважають лауенбурзьку лілію, або королівську. Якщо квіти – це живі істоти, які мають свою вдачу, можуть розмовляти, співати, і навіть танцювати, було б, мабуть, жорстоко зривати їх бездумно, складаючи букет.
Бо зірвана жорстоко квітка – це втрачена таємниця чудового життя краси.
Я зірвав квітку, А вона зів’яла, Я спіймав жука, А він помер У мене на долоні.
І тоді я зрозумів, Що доторкнутися до краси Можна тільки серцем!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)