Наш двір мало, чим відрізнявся від інших тодішніх київських дворів, затиснутих старими будинками, що вистояли у війну. Двори захльостувала перенаселеність. І якщо з вулиці вцілілі фасади з ліпними карнизами й каріатидами зберігали якусь благопристойність, то у дворах безладно нагромаджувалися дерев’яні прибудови, сараї, зовнішні сходи й галереї дивовижної архітектури, грубо зневажаючи всілякі закони доцільності й планування. Земля в центрі двору була так збита й потоптана ногами, що вже із провесни тріскалася й ставала схожою на контурну
По неділях двір не належав нам. Усе, що піддавалося миттю, витряхиванью, чищенню й пранню, виносилося з безсоромною відвертістю у двір. Вікна розцвітали строкатими клаптевими ковдрами, вибивалися постілки, надраювалися мідні тази – наближався сезон варіння варення, скоблилися сходи коридорів; немов затяте прагнення навести
До полудня розвішані на мотузках простирадла полоскалися на вітрі, немов сюди вплив і кинув якір вітрильний корвет. Чисто випрані й розвішані простирадла були прапором єднання всіх сусідів. Дружна боротьба за чистоту робила їх як би членами одного родового клану, не те що зібрався переселятися, не те ждущего гостей
З ранку ми перебували у круговерті свята, безглуздо плуталися під ногами, затівали гри, які відразу ламалися – нас із шумом виставляли за межі двору. Під гарячу руку перепадало й чоловікам, обсевшим саморобний стіл під крислатим каштаном, щоб забити недільного “козла”. Втім, тут жіночі наскоки звичайно пропадали втуне, чоловіки не поспішали прилучитися до домашньої роботи, один лише Мишуня, що незмінно віддавав чоловіча солідарність, шустав з винуватою посмішкою від крана ккориту.