Легенда розповiдає, що квiтне папороть тiльки одну мить опiвночi на Iвана Купала. Маючи цю квiтку, можна вiдшукати всi скарби, як би глибоко пiд землею вони не знаходилися. Правда, знайти у лiсi таку квiтку набагато важче, нiж самi скарби.
За розповiдями, опiвночi iз широких листкiв папоротi несподiвано з’являється пуп’янок, який на очах починає зростати i пiднiматися вгору, а потiм з нього з’являється червоно-вогненна квiтка, така яскрава, що боляче дивитися. У цю мить треба квiтку зiрвати. Але людинi дуже рiдко вдається це зробити. Нечиста сила не
Пiд час квiтування папоротi начебто чути якiсь голоси та гуки (це нечиста сила так лякає людей, щоб не втратити чарiвну квiтку).
Хто ж розшукає квiтку папоротi i заволодiє нею, той набуде неабиякої влади над усiма. Вiн знатиме, де захованi скарби у рiзнi скарбiвницi, якими б замками вони не були замкненi, вiн може зайти як господар, бо дверi самi розчиняться перед ним – треба тiльки прикласти цю чудесну квiтку. I взагалi, немає нiчого неможливого для володаря цiєї квiтки.
Таку вона має силу i владу.
Саме тому було багато бажаючих розшукати квiтку папоротi.
Хай щастить!
Бiрчанськi конвалiї в бабусиному саду
Моя бабуся живе неподалiк Харкова в мальовничому примiському селищi. Тут бiля кожної оселi – квiтник. У саду моєї бабусi милують людське око червонi тюльпани i блiдо-рожевi пiвонiї, нiжнi троянди i п’янкий жасмин, темно-синiй бузок i жовтогаряча красоля. Є тут i м’ята, любисток, нагiдки та чорнобривцi.
Ще й барвiнок зеленiє в квiтнику.
…Пiд старою грушею знайшла притулок лiсова квiтка конвалiя. Як i чому потрапила вона сюди?
– Посадила я її тут давно – накопала в Бiрчанському лiсi. Кажуть, що конвалiя – символ прихованого кохання. Ще в дитинствi почула я таку легенду, – почала свою розповiдь бабуся. – Жила в нашому селi красива дiвчина-наймичка.
Закохалася вона в панича. Вiн теж її палко покохав. Коли дiзналися про це старi пани, наказали знищити дiвчину. Схопили її панськi прислужники, повели до лiсового озера.
Вона, бiдолашна, плакала: де падали її сльози, виростали конвалiї. Та не допомогли сльози – втопили нещасну в озерi. I на тому мiстi з’явились прекраснi бiлi лiлеї. Панич, коли дiзнався про це, прокляв своїх батькiв, пiшов до озера i довго-довго дивився на чудовi квiти.
Так i сидiв там, доки не перетворився на зелений дуб, котрий i зараз росте бiля озера…
Бабуся посадила конвалiї у своєму саду, щоб цi нiжнi бiлi квiти нагадували їй рiдне село, дитинство, Бiрчанський лiс.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)