Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року
Ваколюк Вікторія, 15 років
Твір-роздум за переспівом Т. Г Шевченка “Плач Ярославни”
Прекрасна Ярославна, як ті зорі,
Дружина Ігоря красива, молода.
Тонуло її серце в руськім горі –
В поході русичам зустрілася біда.
Князь Сіверський пішов війною
На половчан, у спалені степи.
Війна забрала русичів з собою
І щастя ніби в крові хтось втопив.
Зозулею кує на кожнім слові,
Сльозами поливає все навкруг.
Печаль княжни не передать в розмові –
В
Усе вона віддасть, щоб мати крила –
Вона на них перелетить хоч море.
Про це богів щовечора молила,
Щоб якось заспокоїть власне горе.
Благала Ярославна Світич ясний
Не тільки серце, її всю спалить.
Там князь в полоні половецькім гасне,
А серденько палає та горить!
Котились в Ярославни сльози сині
По зблідлим щокам до рідної землі.
Молилась мати за душу свого сина,
Що відлетіла на світанні на війні.
Дзвеніли дзвони Лаври та Софії
За русичів, заснулих у боях.
І навіть сонце, світило та не гріло.
Земля збирала війська прах.
І плач княжни, журба всього народу,
Тремтіли у повітрі всім та всюди.
Ревів Дніпро, не чув він зроду,
Щоб на Русі так сумували люди.
Сходить сонце, у Києві ранок.
Машини шумлять. На роботу ідуть.
Ще в пам’яті є кривавий світанок.
У дзвонах плач княгині ще чуть.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)