Любов – це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людині. Почуття любові – це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. Вона була, є і буде завжди новою, нескінченною, нічим не заміненою сторінкою нашого життя.
Без любові ніколи не буде життя на землі.
Це почуття святе, перед ним ніхто не вистоїть. Кохання – це чисте і світле почуття людини. Якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива.
Кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. Ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників.
Одним з таких письменників є Дмитро Павличко. Сяйво любові розлилося широко по його творах. Він змальовує любов до України, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі.
У нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудеснішого її вияву – мови. В Павличкових творах також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім праці хліборобської. Кохання молодої людини – героя Павличкових віршів – чисте і справжнє.
Вони переповнені прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим
Прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. Одним з таких творів є сонет “О рідне слово, хто без тебе я?” Поет засвідчує, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку і розквіту суспільства. Павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні.
Сонет “О рідне слово, хто без тебе я?” починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: “Осміяний людьми кретин-стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я”.
В таку безцінність може перетворитися та людина, яка забула, занедбала своє рідне слово. Далі Дмитро Павличко показує, що значить слово для людини: “Душа тобою повниться, сія, без тебе сохне й хилиться, як чага”. В останніх рядках письменник закликає: “Так не засни в запиленому томі, в неткнутій коленкоровій труні – дзвени в моїм і правнуковім домі!”
В інтимну лірику Д. Павличка входять твори, які присвячені темі кохання. Цілі збірки оспівують це почуття. “Бистрина”, “Я тільки раз, єдиний раз любив…”, “Ти мене гуцулом називала…” А от справжнім шедевром одразу було названо вірш “Коли ми йшли удвох з тобою…” Автор зображає поведінку юнака і дівчини на вузькій польовій стежці. Дівчина своєю байдужістю (“звично топтала колоски пшениці… немов траву безплідну, дику”) викликала біль в душі обранця.
Д. Павличко протиставляє те, що юнак, ніжно гладить золото колосся, як щаслива ніжна наречена гладить волосся своєму милому, а наречена топче і не чує крику тих колосочків.
Поет уболіває за тим, щоб кожний ніс у своєму серці чисті, як сонце, думки, розумів і любив красу, щоб людина не міліла, не здрібнювалася морально й духовно, була щасливою в найінтимніших своїх почуттях.
По всьому світу линуть чудові пісенні поезії Павличка. Знамениті “Два кольори” давно стали народною піснею. Автор показує все життя: від того, коли ще малим робив перші кроки, і до того, як вже “війнула в очі сивина”.
Письменник показує те, що життя – це і є два основні кольори: червоне, що символізує любов, і чорне, що означає журбу. Недарма в пісні говориться: “Преплелись, як мамине шиття, мої сумні і радісні дороги”.
Людині всього на віку доводиться зазнавати, однак головним, визначальним повинен бути оптимістичний дух, любов до батьків, здатність лишитися самим і тоді, коли вже “війнула в очі сивина”. Тобто червоний колір повинен переважати над чорним. Для героя пісні дорогим і святим залишився на все життя “той горточок старого полотна”.
На цьому згорточку, як сам автор каже, вишите усе життя героя пісні. Згорточок полотна залишався як добрий спомин про маму, заповіт вірності рідній землі.
Талант Павличка знайшов потужне творче виявлення, крім поезії, також у літературно-художній критиці, публіцистиці, кінодраматургії. Дмитро Васильович невтомно прокладає дорогу до братніх літератур різних країн, до світового письменства.
Художні переклади Павличка збагачують українську мову, розвивають поетичну свідомість. Поруч із перекладацькими роботами М. Рильського стоять і перекладацькі роботи Дмитра Павличка. Поет і зараз натхненно працює, по-франківському гартує рідне слово.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)