Доперестроечная проза характеризувалася жанровим і стильовим багатством. У всіх тематичних рубриках – сільська, міська, військова, історична, наукова, сатирична, фантастична – заявили про себе оригінальні письменницькі дарування. Уперше за довгий час, починаючи з 1920-х років, прозаїчні жанри вийшли на рівень великої літератури й повернули собі в ній лідируюче положення.
У другій половині 1980-х років, коли почалася перебудова й широкий читач стали доступні добутки письменників російського зарубіжжя й андеграунда, тиражі “товстих”
Країна переживала одне потрясіння за іншим, і публіцистика як засіб швидкого реагування негайно відгукувалася на події, допомагаючи читачам осмислити що відбувається.
Пьецух і ін.) частіше звичайного включали публіцистичні сторінки у свої романи, повісті, оповідання. Таким чином, час на рубежі 1980 – 1990-х років у поточній прозі виявилося часом публіцистики.
Після 1991 г. хвиля публіцистики стала спадати. На зміну їй із середини 1990-х усе активніше приходить белетристика, з одного боку, що поступово відновлює жанрово-тематичну розмаїтість доперестроечной прози, а з іншого боку – отражающая реалії нової пострадянської дійсності. У мові російської прози замигтіли слова: менеджер, киллер, риэлтер, дефолт і т. п. Сьогодні вже можна говорити про цілий ряд книг, що відбили інтерес суспільства до так званим новим росіянином, інтерес те іронічно^-поблажливий, те презирливо-недовірливий (Б. Кенжеев “Іван Безкутів”, 1993; А. Слаповский “Брати”, 1995; 3. Богуславская “Вікнами на південь”, 1995; В. Тучков “Смерть
Приходить по Інтернету”, 1998; О. Славникова “Один у дзеркалі”, 1999; і ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)