Надзвичайно важливе значення для розвитку української літературноїмови має творчість Г. Квітки-Основ’яненка. До нього українська літературна мова застосовувалася тільки у віршованій поезії і драматургії. З-під пера Квітки-Основ’яненка вона вперше розгорнулась у художній прозі. Справжнім патріархом у культурному житті Харкова й України кінця XVIII – початку XIX ст. слід визнати Григорія Квітку-Основ’яненка.
Його цілком правомірно вважають основоположником української художньої прози, одним із тих, хто своєю творчою діяльністю
У його творах багато слобожанських фонетичних, морфологічних і лексичних діалектизмів (нігде, вп’ять, ходють, озьме, робе). Твори “Маруся”, “Козир-дівка”, “Сердешна Оксана” написані її дусі
Особливістю його творів є те, що він використовує народні пісні, прислів’я, приказки, вірування, казки, повчання, обряди. “Орієнтація Квітки-Основ’яненка як автора сентиментально-реалістичних повістей на народнопісенну лірику надавала його прозовому стилю лірично-поетичного забарвлення, що на багато десятиріч визначило характерний стиль української прози” (О. Гончар).
Г. Квітка-Основ’яненко розвинув мовні засоби гумору і сатири її жанрі художньої прози “Салдатський патрет”, “Конотопська відьма” та в комедіях “Шельменко-денщик”, “Сватання на Гончарівці”. Його твори позбавлені навмисної зниженості, що є прикметною рисою І. Котляревського. Г. Квітка-Основ’яненко продемонстрував дивовижне багатство розмовної мови в численних її поважних стилях (народна філософія, взаємини батьків і дітей, звичаї і обряди, зображення кохання) (Г. Плющ).
Отже, своїми творами Г. Квітка-Основ’яненко довів, що українську мову можна використовувати для відтворення високих почуттів людини і що вона придатна для створення “великої національної української літератури”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)