Мій батько (опис зовнішності). Наш сусід, Микола Артемович, тривалий час завдавав нам клопоту. Його квартира розташована над нашою. Людина він самотня і завжди кудись поспішає, частенько забуваючи перевірити, чи закрив він водопровідний кран. Через його забудькуватість і зіпсовані крани нашу квартиру декілька разів заливало.
Ми просили Миколу Артемовича бути уважнішим і полагодити нарешті крани. Він вислуховував, щось обіцяв. Деякий час усе було гаразд, але одного разу на стелі нашої ванної кімнати знову з’явилася велика мокра пляма.
Але батько ніколи не сидить склавши руки. Ось і цього разу він почав збирати у сумку інструменти.
– Ти куди? – запитав я.
– Піду подивлюсь, що там з кранами нашого сусіда. Я зголосився піти з ним.
Сильні і вправні руки батька спритно управлялися зі звичною роботою. Його світло-зелені очі світились доброзичливістю. З усього було зрозуміло, що батько не пам’ятає сварок із сусідом. Звичним рухом він відкинув волосся, що впало на спітніле чоло.
Мама каже, що колір волосся у нас з татом однаковий – русявий, тільки в тата вже з’явилася легка сивина.
Він завжди охайний. Ось і зараз, виконавши роботу, він старанно вимив руки, причесався, поправив сорочку й усміхнувся весело. Мені так подобається його посмішка!
Сусід довго дякував йому, вибачався за негаразди і клопоти, що він завдав, пропонував гроші. Грошей батько не взяв, сказавши:
– Люди мають допомагати одне одному. Колись і ви мені у скрутний час
Допоможете.
Будується новий дій (твір-опис зовнішності людини). Вікна нашої квартири виходять на пустир. Це місце не завжди було пустирем. Колись там стояв чотириповерховий цегляний будинок. Потім його стан визнали аварійним, мешканцям дали нові квартири, а старий будинок знесли.
Спливав час, а нове будівництво не починалося. Місце, де стояв старий дім, заросло бур’янами. Одного разу на пустир прийшли люди. Вони щось замірювали, робили розрахунки за допомогою геодезичних інструментів. Ми вирішили, що незабаром тут нарешті розпочнеться будівництво.
Місце майбутнього будівництва оточили парканом, за яким загули землерийки, почали закладати фундамент, а потім повільно став рости.
– Це що – птах такий?
– Ну що ви! Зовсім не птах. А ви хто?
– Я Комар-піскун.
– Скажіть, будь ласка, чим ви займаєтеся?
– Літаю, людей кусаю. Ти гадаєш, чому той хлопчисько тебе з рук випустив? Тому що я грізно дзижчав у нього над вухом.
Він відмахнувся, і ти полетіла. Я тебе врятував.
– Дякую вам. А чому ви такий грізний?
– Грізний не грізний, а не хочуть зі мною дружити ані діти, ані дорослі. І взагалі, ніхто не хоче мати зі мною ніяких справ. Хочеш, будемо дружити.
– А що для цього треба робити?
– Давай всюди разом літати!
– Згодна. Тільки для початку злізьте з мене, бо мені важко летіти.
– Оце так! Друзі повинні допомагати один одному. Я теж втомився, вно очей не стулив.
Сімох скусав. Важкенька в мене робота!
– Кажете, давай дружити, а поступатися не хочете!
– Ой, ой, ой, ніженка яка! То й лети одна-однісінька! – образився Кома і проткнув хоботком Кульку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)