Твори за нарису Паустовського “Мова і природа”. Костянтин Георгійович Паустовський найбільший російський класик, який дуже любив, поважав і добре знав свій рідну російську мову. Він був настільки майстерним майстром своєї справи, що йому абсолютно нічого не варто було описати будь-якої красивий куточок нашої Батьківщини, для того, щоб читач був впевнений, що він не раз був саме в цьому місці, що автор описує саме його рідне село, саме його село, ліс, галявину, на якій він ні раз збирав ягоди в дитинстві.
Письменник дуже любив подорожувати
Нарис “Мова і природа” К. Г. Паустовського можна назвати самовчителем для тих, хто йде по стопах письменника і починає свою творчу діяльність. У творі автор вчить відчувати, проникати в те про що пишеш, адже так і тільки так читач налаштуватися саме на ту хвилю, на якій писалося твір, вловить головні думки. Читаючи розповіді Паустовського, ми бачимо, чуємо і відчуваємо все, що описує автор. Він має вражаючий дар навіювання своїх думок, відчуттів і
А головною проблемою письменників він вважає невміння зв’язати мову з природою.
Хвала нашого могутнього, прекрасного російської мови – ось основна думка та ідея нарису “Мова і природа”. Російська мова, немов чудовий чарівник, з його допомогою можна описати невимовне, а завдяки величезній кількості слів одне і теж явище можна розкрити за допомогою неймовірної кількості найрізноманітніших слів. Це можна порівняти з плетінням мережива.
Можна просто сплести хустинку, а можна створити візерунок неймовірною краси та розкоші.
Тому Паустовський включив твір “Мова і природа” в цикл, присвячений могутності російської мови під назвою “Діамантовий мова”. Однак, нарис включає в себе не тільки природні картини і опису, також присутні реальні герої: маленький хлопчик і випадково зустрінутий автором письменник. У розмові з Паустовським, письменник вражається: скільки ж можна описувати природу, адже стільки творів уже присвячено їй, здавалося б, уже й нема чого писати.
Він дивується: звідки тільки Костянтин Георгійович бере всі ці слова, фразеологізми, порівняння. І як протиставлення цього випадково зустрінутому письменникові, в оповіданні з’являється хлопчик, такий справжній, щирий, ще не втратив здатність жити за покликом відчуттів, який запрошує автора подивитися грім.
І Паустовського анітрохи не дивує, що маленький хлопчик кличе його саме дивитися, а не слухати грім, адже він так само по-дитячому, чуйно й пронизливо сприймає всі явища природи. Костянтин Георгійович вважає, що для розуміння природи необхідно включити всі свої 5 почуттів, всі свої органи і кожною клітинкою розчинитися в ній. І треба зауважити, в Паустовського це відмінно виходило, судячи за його творами. Взагалі я б порівняла творчість К. Г. Паустовського з творчістю художника, який пише картини природи. Адже читаючи його твори, ми дійсно, немов прогулюємося по музею і розглядаємо невимовної краси картини. Особливою привабливості описів пейзажів Костянтин Георгійович досягає шляхом порівняння тих чи інших явищ.
Природу, в цілому, він порівнює з людством. А її окремі частини, такі як поля, ліси, степи, річки, озера, моря він представляє у вигляді характеру людини. І кожен з цих образів, що описуються автором, вимагає нашої особливої трепетного ставлення.
І на завершення, хочеться додати: Я мрію дожити до того дня, коли кожен житель нашої країни буде пишатися тим, що він є носієм такого прекрасного, красивого і могутнього мови як російська, коли з нашої мови зникнуть всі ці жахливі слова-паразити і запозичені модні заморські слівця. Ми завжди повинні пам’ятати про те, що предками мови були такі великі, як Пушкін, Достоєвський, Толстой, Булгаков, Лермонтов, Тютчев і, звичайно ж, Паустовський, який подарував нашій літературі стільки надзвичайних за своєю красою і насиченості описів російської природи, стільки творів розкривають справжню красу і цінність нашої мови. Ми повинні бути вдячні всім тим, хто створював нашу рідну мову, збагачував його, для того щоб саме ми, могли використовувати його у всій красі і принади.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)