На перший погляд, це твердження здається хибним, адже кохання – це свято, це піднесення душі, а будні частенько називають сірими. Хіба може бути буденним кохання?
Та потім розумієш: свята не може бути без буднів. Свято не може тривати вічно. То й що ж тоді, виходить, кохання з’являється як свято і йде у небуття з понеділка? Усі ми знаємо, що так не буває.
Кохання справжнє завжди з людиною: воно не тільки святково яскраве, але й тихе та лагідне, коли зігріває у будні, робить людину щасливою щодня. Мабуть, слід зрозуміти це від самого початку,
Тому і є в коханні “і будні, і свята”.
Підтвердженням цього можна назвати багато літературних творів, присвячених темі кохання, сім’ї, побуту. Наприклад, у романі П. Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” зображено не тільки свято кохання Чіпки та Галі, але й будні, що стали нездоланною перешкодою для щастя. Та й у повісті І. С. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я” після свят у коханні Карпа та Мотрі, Лавріна та Мелашки настають будні.
Отож виходить, і справді “є в коханні і будні, і свята”,
Прикладом може бути історія шлюбу В. Сосюри і стосунків поета з дружиною. Які прекрасні вірші присвятив Сосюра Марії Гаврилівні – “синьоокому щастю й горю”. І які страшні будні чекали на них. Та після ув’язнення дружини пост зустрів її на вокзалі й на руках ніс додому, як розповідають його сучасники.
Свята й будні сплелися в цьому вчинку співця кохання, як і в усьому житті.
Отже, з усього сказаного можна зробити висновок: “Є в коханні і будні, і свята”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)