Шкільний твір По комедії Д. І. Фонвізіна “Недоук”. І Фонвізіну призначено було жити в досить похмуру епоху царювання Катерини ІІ, коли нелюдські форми експлуатації кріпаків досягли тієї межі, за яким міг піти тільки селянський бунт. Це лякало росіянку самодержицю, прагнучи лицемірною грою в законодавство призупинити зростаючий гнів народу. Поміщики-самодури відчували тваринний страх перед – небезпекою, що насувається, і вимагали посилення репресій.
Глибоке співчуття й тривогу викликало нестерпне положення селян у просвітителів,
В “Недоуку” на перше місце винесена тема
Дія відбувається в маєтку Простакових. Необмеженою господаркою є пані Простакові. Цікаво відзначити, що в переліку діючих осіб тільки їй привласнене звання “пані”, інші герої названі лише на прізвище або по імені. Вона дійсно панує в підвладному їй світі, панує нагло, деспотично, з повною впевненістю у своїй безкарності. Користуючись сирітством Софії, Простакові заволодіває її маєтком.
Не запитавши згоди дівчини, вирішує видати її заміж. Однак повною мірою вдача цієї “фурії” розкривається у звертанні із кріпаками. Простакові глибоко переконана у своєму праві ображати, оббирати й карати селян, на яких вона дивиться як на суті іншої, нижчої породи.
Добробут Простакової тримається на безсоромному пограбуванні кріпаків. “З тих пор, – скаржиться вона Скоти-ну, – як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо”. Порядок у будинку наводиться лайкою й побоями. “З ранку до вечора, – знову скаржиться Простакові, – як за мову повішена, рук не покладаю: те сварюся, то б’юся”. Вереміївна на питання, скільки їй покладається платні, зі слізьми відповідає: “По п’ятьох рублів на рік, до п’яти ляпасів на день”.
Примітивна натура Простакової виразно розкривається в різких переходах від нахабності до боягузтва, від самовдоволення до підлесливості. Вона груба із Софією, поки почуває над нею свою владу, але, довідавшись про повернення Стародума, миттєво міняє свій тон і поводження. Коли Правдін повідомляє рішення віддати Простакові під суд за нелюдське відношення до селян, вона принижено валяється в нього в ногах. Але, вимоливши прощення, відразу поспішає розправитися з неметкими слугами, що упустили Софію: “Простив! Ах, панотець!
Ну! Тепер-те дам я зорю своїм людям. Тепер-те я всіх переберу поодинці”.
Брат Простакової Скотинин родинний їй не тільки по крові, але й за духом. Він у точності повторює кріпосницьку практику своєї сестри. “Не будь я Тарас Скотинин, – заявляє він, – якщо в мене не всяка провина винувата. У мене в цьому, сестриця, один звичай з тобою… а всякий збиток… здеру зі своїх же селян, так і кінці у воду”. Присутність у п’єсі Скотинин підкреслює широке поширення дворян, подібних Простакової, надає їй характер типовості.
Недарма наприкінці п’єси Правдін радить попередити інших Скотиніних про те, що відбулося в маєтку Простакових. Багато дворян у розумовому й цивільному розвитку коштують настільки низько, що їх можна вподібнити тільки твариною. Скоти, що володіють людьми, – от та хвороблива проблема, що з великою сміливістю була поставлена Д. І. Фонвізіним.
Він наділив героїв підкреслено росіянами іменами, оточив їхньою звичною обстановкою, зберіг на сцені російські звичаї. Пані Простакові – уроджена Скотинин – увесь час рівняється із собакою, Скотинин – зі свинями. Самі вони наполегливо називають себе скотами, тваринами. ” чи Чувано, щоб сука цуценят своїх видавала?” – запитує Простакові. “Ах я, собача дочка!” – заявляє вона в іншім місці.
Низинний духовний вигляд Скотинин розкривається в його пристрасті до “свинок”. “Люблю свиней… – зізнається він, – а в нас у відділку такі великі свині, що немає з них ні однієї, котора, уставши на задні ноги, не була б вище кожного з нас цілої головою”. “Ні, сестра, – заявляє він Простакової, – я своїх поросят завести хочу”. І Митрофан, за словами матері, “до свиней змалку такий же мисливець… Бувало, побачивши свинку, затремтить від радості”. “Аж худоба, – читає Митрофан по часослові, – а не людина”.
Справжній переворот зробив Фонвізін в області комедійної мови. Мовлення багатьох його героїв заздалегідь задана специфікою образа. В “Недоуку” особливо колоритні мовлення Простакової, Скотинин, Вереміївни. Фонвізін зберігає все неправильності мови своїх неосвічених героїв: “перво-ет” замість перший-те, “ребенка” – замість дитини, “головуш-ка” – замість голівонька, “котора” – замість яка. Вдало використані прислів’я й приказки.
Грубу, розпущену натуру Простакової добре розкривають уживані нею вульгаризми: “А ти, бестія, остовпіла, а ти не впилася братикові в пику, а ти не роздерла йому рила по вуха”. З мови Простакової не сходять лайки: худоба, пика, стара відьма. Звістка про хворобі двірської дівки Палажки приводить її в сказ: “Ах вона бестія!
Лежить. Начебто шляхетна!”
Протягом всієї комедії Скотинин й Простакові підкреслюють, що розумно незвичайно, особливо Метрофанушка. Насправді ж Простакові, її чоловік і її брат не вміють навіть читати.” Більше того, вони глибоко переконані в марності й непотрібності знань. “Без науки люди живуть і жили”, – упевнено заявляє Простакові. Настільки ж дикі і їхні суспільні подання.
Високі посади існують, по їхньому глибокому переконанню, тільки для збагачення, За словами Простакової, її батько “воєводою був п’ятнадцяти років… не. умів грамоті, а вмів достаток нажити”. Переваги “шляхетного” стану вони бачать у можливості ображати й оббирати залежних від них людей.
Причиною “лихої вдачі” можуть бути й погані наставники. Навчання Митрофана доручено недоученому семінаристові Кутейкіну, відставному солдатові Цифіркіну й колишнім кучерям, німцеві Вральман. Митрофан – одне з головних діючих осіб комедії. Використовуючи прийоми мовної характеристики, Д. І. Фонвізін зобразив Митрофана як найбільшого ледаря. Але справа не тільки у вчителях, характер і поводження Митрофана – природний результат тих живих прикладів, якими він оточений у будинку батьків.
Самий же згубний вплив зробила на Митрофана Простакові. Адже й ім’я його, у перекладі із грецького, означає “подібний матері”, тобто “являє собою мати”. Від Простакової Митрофан перейняв брутальність, жадібність, презирство до праці й знань.
Виховання, що мати хотіла дати своєму синові, – скотиняче виховання, виховання тваринних потреб.
Рабство розбещує панів, поміщиків, позбавляючи їхніх людських рис. Вони перетворили своїх селян у скотів, але й самі сталі скотами, втративши честь і совість, забувши про людські й родинні прихильності.
Фонвізіну вдалося створити справді типові образи, які стали загальними й пережили свій час. Безсмертними стали імена Метрофанушки, Скотинин, Простакової.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)