Прекрасне – це сила морального добра, Д. Голсуорсі. Я вчився в музичній школі й дотепер люблю слухати класичну музику. Наприклад, етюди Шопена. У них звучить заклик до боротьби.
У них чується біль, розпач і віра в перемогу. Всі як у житті: боротьба, де кожний хоче бути переможцем. Деякі вдавалися у відчай і відступали, деякі йшли до кінця.
А деякі (письменники “чистого мистецтва”) затверджували, що життя влаштоване несправедливо й змінити її неможливо, боротьба марна. Але своєю владою творця художник може відволікти людини від порочної
…Закриваю ока, щоб ясніше уявити собі цієї людини…
1895 рік, перон редингського вокзалу. Коштує людина, одягнений в арештантську куртку каторжника. Він коштує під холодним дощем, оточений вартою, і плаче вперше в житті. Біля нього улюлюкають хлопчиська, поруч коштує полісмен. Це Уайльд.
А зовсім недавно він був законодавцем мод у багатих салонах. Йому наслідували, заздрили, прислухалися до всього, що він говорив. Звичайно, адже він блискучий
Письменник затверджував, що тільки мистецтво повести людей з миру вульгарності, міщанства. Він розвивав думку, що мистецтво допомагає людям зрозуміти несправедливість і знайти шляхи рятування від її. Правоту своєї філософії Оскар Уайльд прагнув довести силою художніх образів.
Він створив роман-символ “Портрет Доріана Гріючи”.
Молодий аристократ Доріан Грій – головний герой роману. Природа створила його дивно гарним. Але краса зовнішні й внутрішня – різні речі. На жаль, Доріан був гарний лише зовні. А може бути, він був занадто слабкий духовно, не мав своєї точки зору на життя й з легкістю прийняв девіз життя лорда Генрі – краса й насолода, тобто повний егоїзм.
Доріан любить тільки себе й свою красу. Але всі, хто зіштовхується з ним, гинуть. Покінчила із собою Сибилла Вен, що беззавітно любила Доріана. Загинули всі ті, хто не хотів побачити в красі Доріана Гріючи божество й прагнув судити його вчинки з позицій суспільної моралі.
Але Грій зневажав моральні закони. Люди думали, що така гарна людина не може бути порочним. Навіть доля зробила йому чудовий подарунок. Трапилося дивне чарівництво.
Здійснилося бажання Доріана Гріючи, і його краса не мерхнула з роками. І як тільки на портреті зображувалося все те, що відбувалося з душею Доріана.
Я себе не вважаю ідеальним. У кожної людини є недоліки, і в мене теж. Але Доріан, як він міг так кепсько використати своє єдине достоїнство – красу? Всі пороки розпусної натури виразно проступали на портреті.
А доля однаково давала йому шанс повернути свій людський вигляд. Художник Бэзил Холлуорд до останньої хвилини намагався обдурити Доріана, і одержав за це ніж у спину. Грій із гнівом обвинувачує у всіх своїх нещастях художника; сказ, що охопив його, знаходить вихід в убивстві. Якби він хоч раз заглянув у Біблію, та й взагалі, якби він мав свою думку, вона б знав, що за всі гріхи рано або пізно доводиться розплачуватися.
Кожний одержує те, що заслужив. Доріан заслужив смерть. Як нерозумно.
Якби я був гарним, я б дарував красу людям, роблячи тільки добро.
На початку свого твору я говорив про філософію Уайльда, про його спробу довести, що мистецтво сильніше життя. Що ж відбулося з Доріаном Гріємо? Що його вбило – мистецтво? Ні, звичайно. Портрет був відбиттям душі Доріана.
Він убив себе своїм бездарним життям. Портрет – символ мистецтва, а воно не може бути до життя байдужним. Служачи тільки собі, своїм власним примхам, ми вбиваємо в собі людини, і роман служить ще одним застереженням від гірких помилок.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)