Шкільний твір з літератури за романом М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу”. Михайло Юрійович Лєрмонтов в образі Печоріна, який є головним персонажем роману “Герой нашого часу”, в історії його життя, зобразив долю молодих людей, що жили в тридцятих роках дев’ятнадцятого століття. Як вважав сам Лєрмонтов, чином Печоріна він показав свого сучасника. І портрет Печоріна є портретом складеним “… з вад… покоління у його розвитку”. Лєрмонтова постійно перебував у пошуках причин того, що обдаровані люди, які були не такі як усі,
Такі люди, на думку Лєрмонтова, були завжди самотні і витрачали свої таланти, свій розум, свою обдарованість, на дріб’язкові повсякденні речі.
Повстання декабристів, що відбулося в 1825 році і закінчилося їхньою поразкою, призвело до настання в Росії періоду, який називався “чорної реакцією”. Микола І з часу придушення бунту, намагався викорінить будь-які прояви інакомислення, будь-які потуги до вільних думок. Передова молодь, та й не тільки молодь, все прогресивно мислячі люди, піддавалися жорстокій цькуванню.
Плюс до
Свободи, Генія і Слави кати! Таітесь ви під сепію закону; Перед вами суд і правда – все мовчи! “
Слова прозвучали справжнім докором існуючому порядку. У своїх віршах “1 січня” і “Як часто строкатою натовпом оточений…” Лєрмонтов зображує реалії російського суспільства того часу, його жорстокість і бездушність. Лєрмонтов засуджує величезна кількість розваг і свят вищих кіл суспільства, що відбуваються на тлі зубожіння народу. Свої почуття поет вкладає в рядки:
O “О, як мені хочеться збентежити веселість їх і зухвало кинути їм в очі залізний вірш, облитий гіркотою і злістю!”.
У своїх думках і поглядах на суспільне життя Росії, до Лєрмонтова поступово приходить відчуття самотності. Йому боляче за свою країну, свою Батьківщину. У творі
“Прощай немита Росія…” поет говорить: “Прощай, немита Росія, країна рабів, країна панів, і ви, мундири блакитні, і ти, їм відданий народ “.
Лєрмонтов вважає, що нинішнє покоління у відповіді за те, що станеться з Росією надалі. Він, у вірші “Дума”, передрікає засудження нащадками помилок людей свого часу: “І прах наш, з гордістю судді і громадянина, нащадок образить презирливим віршем”. Лєрмонтов написав рядки: “Не дочекатися мені, видно, свободи, а тюремні дні, ніби роки, і вікно високо над землею, і біля дверей стоїть вартовий”, навіть не підозрюючи про те, що за його погляди і вірші, він потрапив під негласний нагляд влади. Поет наважився в роки “чорної реакції” говорити про свободу, яка була так неприйнятна пануючим колам.
У своїх творах, навіть ще в ранніх, Лєрмонтов показує, що йому не байдужа доля Батьківщини, що йому небайдужі які чиняться в Росії свавілля і процвітання рабства.
У вірші “Скарги турка”, поет у вигляді послання іноземному другу показує те, що діється в Росії: “Там рано життя тяжка буває для людей, Там за втіхами мчить докором, Там стогне людина від рабства і ланцюгів!
Друг! цей край… моя вітчизна! “.
Як би продовженням цієї теми служить вірш “Монолог”: “І душно здається на батьківщині, І серцю тяжко, і душа тужить”. Далі, у вірші “Провісник, Лєрмонтов нібито чекає радикальних змін у житті Росії:” Настане рік, Росії чорний рік, коли ланцюгів корона впаде “. Справжню славу Лєрмонтову принесло зображення найбільшої перемоги народу в Бородінській битві, яка стала одним з найяскравіших і найголовніших подій Вітчизняної війни 1812 року. “Бородіно” було створено на основі розповідей учасників боїв, тому картини битви настільки реальні, що створюється враження, ніби сам знаходишся на полі бою.
Великий російський письменник Лев Миколайович Толстой згодом визнає, що без “Бородіно” Лєрмонтова не побачило б світ його найбільше твір: “Війна і мир”.
М. Ю. Лєрмонтов показує свого героя в різноманітних життєвих ситуаціях і обставинах, що дозволяє більш повно, доступно і яскраво показати причини трагедії людей, схожих з Печоріним, показати проблеми, з якими вони стикаються. Характерно для роману те, що Печорін навмисне поміщається Лєрмонтовим в різко відрізняються один від одного суспільні верстви, наприклад, до горців або контрабандистам. Сам Печорин є вихідцем із дворянської сім’ї, який отримав досить-таки пристойне виховання. Печорін освічена людина, який відірвавшись від батьківської опіки поспішав отримувати від життя різноманітні задоволення. Людина з таким походженням як у Печоріна, природно, потрапляє у великий світ, де наш герой неминуче потрапляє в круговерть романів зі світськими дамами.
Але, така розгульна життя дуже швидко набридає Печоріна, і він намагається займатися читанням книг. Також Печорин робить спробу присвятити себе науці. Але, наука і читання також не приносять задоволення головному персонажеві роману “Герой нашого часу” і він тримає шлях на Кавказ, де, як він вважає, “нудьга не живе під чеченськими кулями”.
Далі, хоч би куди приїхав Печорін, де б він не виявився, відбувається так, що він руйнує життя оточуючих його людей, тобто стає “сокирою в руках долі”. Він порушує ритм життя “мирних контрабандистів” (повість “Тамань”), докорінно змінює життя Бели та її батька (повість “Бела”). І в інших повістях (“Княжна Мері”, “Фаталіст”, “Максим Максимович”) Печорін приносить навколишнім практично одні неприємності. Чому ж так відбувається? Печорін, у своєму щоденнику, говорить про те, що радості людей або, навпаки, їх страждання, підтримують його сили.
Тобто, головний герой є дуже егоїстичною людиною. Також Печорин намагається порівнювати поведінку і почуття різних людей. Прикладом тому є його слова, сказані Максиму Максимович: “любов дикунки трохи краще любові знатної панночки; невігластво і простосердечие однієї так само набридають, як і кокетування інший “.
Також Печорин визнається, що “з життєвої бурі виніс лише кілька ідей – і жодного почуття”. “Я давно вже живу не серцем, а головою. Я зважую, розбираю свої власні пристрасті і вчинки із суворим цікавістю, але без участі “. Виходить, що Печорину байдужа своя власна життя, а життя інших, отже, байдужа йому ще більше.
Саме ця байдужість до себе і до оточуючих не дає Печорину можливості реалізувати себе в житті, знайти в ній своє місце. Він не може відчувати, переживати радості і невдачі. І він сам так оцінює себе: “… така була моя доля з самого дитинства! Всі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей, яких не було, проте Ви припускали – і вони народилися… я став потайливий… я став злопам’ятний… я став заздрісний… я вивчився ненавидіти… я почав обманювати… я став моральним калікою… “.
Але, в описаний Лєрмонтовим час, таких людей як Печорін було безліч, а у виникненні таких людей винні й самі люди, і, безумовно, час, який їх породило і якому не потрібні були розумні й особистості, а також особистості, здатні діяти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)