Дехто каже, що мовчання – золото. Іноді, мовчання – це інкубаційний період думки. Якщо у людини спитати щось легке, вона відповість не задумуючись, але все одно вона якийсь період мовчить, обдумуючи відповідь. Навіть якщо нам здається, що людина відповіла відразу, все одно період мовчання був, хоч і невеликий.
Чому ж тоді кажуть що мовчання – знак згоди? А тому, що коли людині дають якесь твердження, вона теж обдумує його і якщо мовчання затягується, можна сказати, що вона згодна з цим твердженням тому що не може придумати що йому заперечити.
Мовчання – це скарб людини. Але людина мовчить не тільки тоді, коли обдумує твердження бо питання. Люди мовчать, за повагою слухаючи лектора, мовчать, дивлячись театральну виставу, мовчать на похоронах, та багато ще коли.
Але, іноді мовчання не завжди доводить наявність розуму, проте доводить відсутність дурості. Згадується твір Олександра Довженка “Зачарована Десна”, де була стара бабка, яка проклинала все.
Від її прокльонів сусідський кіт застряг в чагарниках тютюну, та й помер там. Отже, іноді краще було б мовчати. На кінець хочу сказати, що мовчанням не треба нехтувати.
Воно може як зробити добро, так і накоїти бід.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)