Поки я був малим, ким я тільки не мріяв бути: і космонавтом, і геологом, і вчителем, і кібернетиком, і біологом, і міліціонером. Ці дитячі захоплення тією чи іншою професією були пов’язані з розповідями дорослих, переглядом “мультиків” або ж художніх фільмів (як мені хотілося бути “ментом” після, однойменного фільму!)
Та ставши на порозі дорослого життя, треба зробити той відповідальний крок, який визначить мою подальшу долю та життєву дорогу. Мій тато – науковець, мама – учителька, кожен із них розповідав про свій фах, показавши
Вони, як і я, – прихильники ідей Григорія Сковороди, зокрема ідеї “сродної праці”: людина має себе реалізувати там, до чого найбільше має природного таланту, до чого лежить її душа.
Усі мої однокласники захоплюються комп’ютерними програмами, правда, дехто лише на рівні ігор, але всі одностайні в тому, що це – сучасні технології і без них аж ніяк не можна говорити про якісь досягнення
Можливо, саме ці міркування спонукали мене до того, що я вирішив стати психологом, а ще точніше – дитячим психологом. Наш час великого напруження, яке переживають батьки зокрема на роботі, призводить до багатьох проблем, які виникають у дітей під час навчання в школі чи при спілкуванні з ровесниками. Мені здається, що причина саме в тому, що батьки часто не мають часу, аби допомогти своїй дитині у складній ситуації, а дехто й не має особливого бажання. Ось тут би мав прийти на допомогу шкільний психолог, щоб полегшити життя маленькій людині, терпляче пояснюючи життєві явища та ситуації.
Це не “грошовита” професія, але вона мені до душі, тому вважаю, що матиму успіх, бо ідею “сродної праці” я хочу втілити в життя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)