Немає нічого миліше за рідну землю. Особливими чарами віє від неї. Лагідно світить сонце, голубіє небо.
А десь високо в небі літають птахи, падають стрімголов на землю, ніби цілують її, і знову підносяться у височінь.
А там калина у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, криничка при перехресті доріг, терпкий запах лісових квітів – усе це наша природа, наш духовний світ, з яким ми маємо вирушати в життя. Знати, а тим паче берегти все це – наш святий і непорушний обов’язок.
Кожному треба не тільки знати, але й усвідомлювати: по-справжньому
Вони є носіями добра і справедливості, беззавітної любові до природи рідного краю.
Саме про таких людей я дізналась з оповідання Григора Тютюнника “Лісова сторожка”. Головний герой Данило Коряк – мудрий і добрий господар. Його серце живе любов’ю і добротою до людей, до всього живого: до птаха, до звіра, комахи, тварини.
Ліс для Данила –
Я не зламаю деревця, на зірву зайвої квіточки, зокрема на продаж, не засмічу джерельця, струмка і річечки, не зроблю боляче всьому живому.
Ми на світі не самотні, навколо нас безліч “братів наших менших”: звірів, птахів, свійських тварин. Ми помічаємо їхню красу, спритність, граційність. Світ емоцій природи близький до людського. Природа – це не тільки рослини.
Стосунки людини з нею складаються і через світ фауни.
Ставлення людини до природи – це мірило людської моралі. Прикладом цього є оповідання Є. Гуцала “Лось”. Хлопчики роблять все, щоб врятувати лося, своїми діями вони возвеличують людський гуманізм.
Мені здається, що такі люди ніколи не будуть байдужими до природи: зоряного неба, яскравого заходу сонця, співу солов’я, життя тварин. Спілкуючись із живою природою, дістаючи від неї насолоду, ми стаємо багатшими духовно. Ми повинні дбати про те, щоб не зашкодити їй, ставитися до неї з добром і повагою, самим творити добро і бути милосердними.
Адже ми твої діти, природо!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)