Твір по роману Л. М. Толстого “Війна і мир”. Толстой думав над написанням роману про декабристів. Тому ця тема знаходить висвітлення й в “Війні і мирі”. Толстой хотів простежити яким чином, при яких життєвих обставинах пробудилися в людині з аристократичного середовища в епоху війн 1805-1812 років та совість і те високе розуміння честі й боргу, які призвели до заперечення нею того середовища, де вона народилася, а потім і до повного розриву з ним. Завдання розкриття вигляду такої людини Толстой вирішує образами Андрія Болконського і П’єра
Але тільки П’єру автор дозволяє залишитися живим після війни. Болконський у романі гине. Уперше ми зустрічаємося з П’єром у блискучому салоні Ганни Павлівни Шерер, де збиралися вершки вищого суспільства.
П’єр тільки що повернувся з Парижа. Автор описує його як товсту, незграбну, величезну людину із червоними руками, але з розумним і спостережливим поглядом. Відчувши цей погляд, Ганна Павлівна відчуває занепокоєння і страх. Незважаючи на те що П’єр запрошений до салону, ставляться там до нього поверхово. Вітаються з ним тільки нахилом голови, як би показуючи тим самим, що він серед інших
Це не дивно, П’єр – незаконнонароджений син старого графа Безухова. У суспільстві, де цінували золото і титул, П’єра не могли поставити урівень із собою. Забігаючи наперед, скажу, що П’єр у майбутньому стане законним спадкоємцем старого графа і власником тисяч душ і мільйонів. Після цього відношення до нього відразу зміниться.
Він стане бажаним гостем усіх салонів і будинків. А поки повернемося до салону Ганни Шерер. П’єр тут відрізняється не тільки своїм зовнішнім виглядом. Він порушує заведений порядок.
Відповідно до правил гості повинні підійти до старої тіточки і поцілувати її руку, не тому, що її всі поважають, а тому, що так прийнято. Навіть розмови тут ведуться тільки на певні теми. П’єр же порушує злагоджений ритм “розмовної машини”, вибухнувши сумбурним мовленням у відповідь на привітальні слова манірної тіточки. Він намагається відстояти ідею Французької революції, захоплюється Наполеоном, що властиво було в ту пору молодим людям.
П’єр добре знайомий з Андрієм Болконським. Вони старі приятелі, яким подобається спілкування один з одним. Але П’єр у цей період ще тільки починає шукати себе.
Поки ще більшу частину свого часу він проводить у компанії Анатоля Курагіна, з розгульним життям в колі сумно прославленої аристократичної молоді. Боротьба духовного з почуттєвим – одна зі складових процесу внутрішнього розвитку П’єра. Цю боротьбу Толстой показує як розвиток протиріч між порочними принципами, що панували у вищому дворянському суспільстві, і моральними силами героя. Але поки у П’єра немає протиріч у поглядах на життя із цим суспільством. Гульби, пиятики й навіжені розваги вважалися майже нормою життя.
Крім того П’єр характером пішов у батька, що був фаворитом Єкатерини, “вельможею у випадку”, що нажив своє багатство і титул, прославившись не стільки ратними, скільки амурними подвигами. Почуттєвий початок бере гору, і П’єр одружується на блискучій петербурзькій красуні Елен Курагіной. Її краса – це краса статуї, всередині вона холодна і порожня. П’єр розуміє це, але втрачає голову. Велику роль у шлюбі зіграла сама Елен. П’єру нічого не залишалося, як грати заздалегідь для нього написану роль.
Сам того не бажаючи, П’єр вимовляє фатальні слова: “Я вас люблю”. І справа кінчена. П’єр незабаром усвідомлює, що за зовнішньою красою у його дружині ховається порожнеча і пересиченість. П’єр метається, дуель із Долоховим тільки підсилює його роздирання внутрішніми протиріччями. Моральне потрясіння, випробуване П’єром при зіткненні з Долоховим, будить в ньому каяття совість й ще більше загострює внутрішню боротьбу. Задумавшись над сенсом життя, П’єр приходить до масонства.
Спочатку його захоплює атмосфера таємничості, що оточує масонів, але насамперед він шукає відповіді на питання: “Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я…” На якийсь час тут він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння і намагається здійснити свою ідею допомоги ближньому в практичному житті.
Він щиро прагне полегшити положення своїх селян, аж до звільнення їх від кріпосної залежності.
Тут П’єр уперше стикається з народним середовищем, але зіткнення це поверхневе. Всі його благі наміри залишаються незрозумілими селянами. Більше того, П’єра обманює його ж керуючий, “граючи їм як іграшкою”.
От як описує Толстой те, що вийшло з нововведень П’єра: “…він не знав, що внаслідок того, що перестали за його наказом посилати ребятниць – жінок із грудними дітьми на панщину, ці самі ребятниці важку роботу несли на своїй половині. Він не знав, що священик, що зустрів його із хрестом, обтяжував мужиків своїми поборами і що зібрані до нього учні зі слізьми були віддані йому і за великі гроші були відкуплені батьками. Він не знав, що кам’яні, за планом, будинки споруджувалися своїми робітниками і збільшували панщину селян, зменшену тільки на папері… І тому П’єр був піднесений своєю подорожжю по маєтках і цілком повернувся до того філантропічного настрою, у якому він виїхав з Петербурга”. Незабаром П’єр розчарувався в масонстві, виявивши, що більшість масонів шукає в організації лише вигідних знайомств, прагнучи до особистої вигоди. Незадоволеність, пошуки свого “я” підготували його духовне відродження в дні війни 1812 року.
П’єр не військовий, але він не може стояти осторонь, коли батьківщині загрожує небезпека. Він продає свій маєток і на ці гроші формує полк, що і бере на своє забезпечення. Сам же залишається в Москві.
Побачивши істинну особу Наполеона, зрозумівши його загарбницьку мету, він не дивиться вже на нього, як на “визволителя народів”. П’єр хоче вбити Наполеона, побачивши в ньому винуватця усіх народних лих. Залишившись у Москві, П’єр страждає і бідує разом із простими москвичами.
Тут розкривається справжній характер П’єра, його доброта, здатність до самопожертви, патріотизм. Він захищає жінку, заступається за божевільного, рятує з палаючого будинку дитину. Пройшовши через вогонь, кров, сльози, доторкнувшись до людського горя, побачивши війну такою, якою вона є насправді, П’єр починає усвідомлювати всю хибність своїх колишніх поглядів. Йому відкривається інша правда, він приходить до ідеалу народного життя: “У полоні, у балагані, П’єр довідався не розумом, а всією істотою своєю, життям, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб, що усі нещастя відбуваються не від недоліку, а від надлишку”.
Багатий граф, що разом з усіма їв кінське м’ясо, мучився від вошей, стоптував у кров ноги, він навчився цінувати і розуміти життя.
У полоні П’єр знайомиться із солдатом Апшеронського полку Платоном Каратаєвим, що стає для нього вчителем. У Каратаєва П’єр сприйняв здатність підкорятися природному ходу подій і почерпнув ті народні істини, якими потім керувався. Толстой описує, як після повернення з полону П’єр зустрічається із солдатами, які розташувалися на привал. Він п’є з ними чай, а після думає, що колись він заплатив би солдатам за частування, тепер же цього не зробить. От, виявляється, що потрібно для того, щоб бути зрозумілим народом.
Для цього необхідно боротися разом з ним за спільні інтереси. Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною й неуважною людиною. Однак його внутрішнє життя стало іншим.
У столиці вмирає його дружина, і він одружується з Наташею. Через ще сім років П’єр – видний суспільний діяч, батько сімейства.
Вони з Наташею кохають один одного і щасливі разом. Один раз, коли вони залишилися вдвох, Наташа сказала: “Ти знаєш, про що я думаю? – про Платона Каратаєва. Як він?
Схвалив би тебе тепер?” Період становлень і пошуків П’єра закінчився. Наступив час щирої духовної зрілості.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)