– Подивись, які добрі очі у цього собаки! – голосно сповістила тітка Клава, наша сусідка, коли ми зустрілися з нею біля супермаркету.
Я йшов із важкими пакетами і затримуватися не було бажання навіть для того, щоб подивитися, які у собаки добрі очі, – скоріше б донести додому покупки. Тому зустріч з сусідкою, м’яко кажучи, була не до речі.
Проте я зупинився, поставив на землю пакети і подивився на собаку, на якого звернула мою увагу тітка Клава. “Мені бракувало зараз розглядати якогось дворнягу”, – пробурчав я про себе. Але
Очі у цього собаки були незвичайні. Дивлячись в них, я зрозумів, які почуття намагалася висловити ця істота. Очі були блискучі, круглі, шоколадного кольору, і найважливіше – вони випромінювали доброту.
Але цей собака явно був безпритульним, він зазнав чимало жорстокості і від людей, і з боку своїх чотирилапих одноплемінників. Проте в очах не було злості, здавалося, що вони навіть посміхаються. Я забув, що хвилину тому я поспішав додому, і не міг відвести погляд від собаки.
Відчувши,
На міцній шиї велика голова, великі вуха м’яко лежали. Хвоста я не бачив – його собака підгорнув під себе.
– Чим же тебе пригостити? – звернувся я до собаки. Сусідка, яка стояла поруч, сказала:
– Я його вже пригостила.
І мені закортіло дати щось цьому красеню.
– А може, ти будеш банани? – запитав я. Тітка Клава посміхнулася:
– Одразу видно, що собаки у тебе ніколи не було.
Проте я вже дістав з пакунка банан. Очистив його, відломив шматочок і акуратно поклав перед собакою.
Пес заворушився, піднявся на міцні довгі лапи і несподівано для нас – мене і тітки Клави – з’їв. Я дав ще шматочок банана.
– Ти диви! – здивовано вигукнула тітка Клава. Так пес з’їв увесь банан.
– Більше, вибач, дати не можу, – сказав я. – Бананів чекають вдома. А хочеш, підемо у наш двір?
Пес, здавалося, зрозумів мене. Він підійшов ближче, потерся об мою ногу. Ми попрямували до двору.
Собака ні на крок не відставав від нас з тіткою Клавою.
– А де ж він житиме? – запитав я сусідку.
– Я тобі скажу, де, – відповіла вона. – Бачив, у нашому дворі недобудований дім? Біля нього добряча будка для собаки. Зараз зима, ні будівників, ні вівчарки. Сам сторож.
Нехай і дасть притулок Матросові.
– Чому Матрос? – здивувався я.
– А ти придивись. Шерсть із темної переходить у світлу смужечку, а потім знову йде темна смужечка. Немов тільник.
– Так, я теж це одразу побачив. Що ж, Матрос, так Матрос, – погодився я. Сторож не заперечував проти собаки.
– Кажете, банани полюбляє? Ну, що ж, будуть йому і банани.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)