Блідо-рожеві пелюстки каштанів припорошили тротуари київських вулиць. У тьмяному світлі газових ліхтарів ці пелюстки здавалися чарівним килимом, яким ступати дозволено лише казковому героєві, що викликає в усіх захоплення. А хіба не викликає такого захоплення той, на кого чекають теплого травневого вечора молоді студійці? Вони чекають його, зібравшись на свого першу репетицію, він їхній режисер і вчитель. Його ім’я – Лесь Кур бас!
Образи, почуття, голоси… Вони не підвладні часові. Вони оживають і проймають душу, коли читаєш спогади
У 30-ті роки почалося цькування Курбаса, “марксистська” критика робила все задля того, щоб ошельмувахи його режисерську систему. Результатом того цькування стало усунення Леся Курбаса від художнього керівництва театром “Березіль”.
Два роки виснажливих каторжних робіт не зламали сили волі режисера. Переконавшись у цьому, сталінські кати переводять його до Соловецького табору особливого призначення, де знущання й катування відзначалися особливою витонченістю. Через один рік великого українського педагога й режисера було розстріляно.
Сьогодні, коли наш народ здобув незалежність і свободу, Україна відроджує національну самосвідомість, мистецтво й культуру, творча спадщина Леся Степановича Курбаса має надзвичайно велике значення для його співвітчизників, Усе його життя до останнього подиху було віддано створенню національних духовних цінностей.
Я вибираю березіль, Тому що він був, Тому що він сміх, Тому що у ньому сила.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)