Василь Стефаник увійшов у літературу як майстер соціально-психологічної новели. Неможливо спокійно читати його твори, вони вражають гостротою проблем, хвилюють, як витончені ліричні вірші або народні пісні. Сам виходець із селянської родини, Стефаник добре знав сільське життя, тому і не дивно, що ця тема стає в його творчості однією з провідних. Особливо письменника вразила еміграція селян, коли вони кидали все і їхали за кордон у пошуках кращої долі. Саме про це новела “Камінний хрест”.
Чого тільки не відбувається в житті людини: радість
Здається Дідуху Канада могилою, а померти він може і вдома, на рідному, хоча і проклятому пагорбі. Іван має прізвисько “Переломаним”. Життя Івана поступово зігнула навпіл, цього колись сильного і міцного людини.
Все своє життя Іван працював на землі, хоча й трохи її було. Йому залишено у спадок “шматок пагорба найвищого і найгіршого від всього селянського поля”.
Що ж чекає Дідуха в Канаді? Можливо, казкові багатства, земний рай? Іван цього не знає. Він їде до Канади тільки через постійні умовлянь дружини і дітей: “Два роки нічого в хаті не говорили, лише Канада та й Канада”.
А ніхто не подумав, як важко буде Івану залишати все, що знайоме з дитинства, все, до чого він доклав свої працьовиті руки! Адже на чужині немає знайомого, як у кожному шматочку пагорба, немає рідного дому, немає друзів, сусідів – все, що стільки років зігрівало у важкі хвилини, давало сили жити.
Як болить серце у Івана Дідуха! Він ніби кам’яніє від горя, “слова не може вимовити”. Навіть пагорб стає рідним і найкращим “втраченим щастям”. А на тому пагорбі вже “собі… хрест кам’яний поклав”, ніби мертвого.
Але, так і є. Дідух їде, але залишає своє розбите, мертве серце тут, на Україну, на цьому рідному і проклятому пагорбі, під цим кам’яним хрестом, ніби спогад про себе, про свою важкій роботі, про свою нещасливого життя. І виявляється той хрест справжнім символом трагічного життя бідного селянства. Це хрест на життя, хрест на щастя, хрест на долі. Людина не зміг знайти щастя на Батьківщині і не вірить, що це вдасться на чужині. Іван Дідух, йдучи в далеку і незнайому дорогу, танцює.
Його танець, відчайдушний і напівбожевільний – це біль, це крик душі: “Як би горе людське дунайську загату розірвало – такий був плач”. Новела “Кам’яний хрест” показує, в який безвихідне становище потрапляють селяни. Вони не можуть вже далі терпіти бідність на рідній землі і не чекають нічого на чужині.
Так хочеться вірити, що хоча б там, у Канаді, здійсняться мрії Івана Дідуха про краще життя, і тоді стане непотрібним кам’яний хрест…
Селянська тема невичерпна. Наші шляхи знову ведуть у поля, знову ми бачимо важке життя селян.