В “Марії Стюарт” Шиллера яскраво проявляються основні особливості жанру трагедії. Вона виділяється серед інших драм Шиллера поглибленою зосередженістю на філософських і моральних питаннях. У всіх інших його п’єсах проблеми філософські, моральні, особистісні супроводжують політичним – в “Марії Стюарт” вони висунуті на перший план
Трагедія відтворює події XVI в., пов’язані з боротьбою реформації й контрреформації в Англії й Шотландії. В 1568 р. шотландська королева Марія Стюарт, навколо якої групувалися сили католицького
У своїй політиці на протестантські кола, заточила Марію Стюарт у міцність і, протримавши її у висновку 21 рік, стратила за обвинуваченням в антиурядовій змові
До моменту початку дії шиллеровской трагедії всі складні перипетії життя Марії Стюарт уже за: її коротке блищання при пишному французькому дворі в ролі чоловік і жінка малолітнього короля, а потім його юної вдови; недовгі роки її безславного царювання в суворій
Вирок уже є, але Єлизавета ще може не затвердити його й помилувати Марію. Чи зважиться Єлизавета стратити Марію, рідну їй по крові й рівну за рангом? Невідомість остаточного результату до самої останньої сцени тримає глядача (як і читача) у безперестанній напрузі, підтримуваній, однак, не тільки цим. Драма захоплює гострим двобоєм характерів, зіткненням двох протилежних по суті, але дорівнює сильних натур – Єлизавети й Марії. Укрупнене зображення цього двобою відтискує зовнішній собитийний ряд, нарочито ослаблений.
Навколо долі Марії йде боротьба страстей, користі, властолюбстві, відважній відданості й боягузливій підлості. Боротьба ця одержує своє сценічне вираження насамперед у словесних сутичках, у двобоях розуму, волі, витримки, ощадливості. Фізичні сутички або насильницькі дії залишаються за сценою, на сцені ж про їх тільки розповідаються
Всі п’ять актів “Марії Стюарт” розвертають начебто один тільки фінал – Шиллер створив так звану “драму п’ятого акту”. (Традиційно більші драматургічні добутки ділилися на п’ять актів; двохактний розподіл увійшло в практику тільки в наш час.) Німецький поет запозичив цю форму в давньогрецького трагіка Софокла, знаменита трагедія якого “Эдип-царь” була побудована аналогічним образом
Антична драма затверджувала перевагу духовної волі над зовнішньою необхідністю. Спосіб побудови драми, відкритий Софоклом, дозволив, не відволікаючи увагу глядачів на собитийную сторону, зосередити його на аналізі ситуації, її моральному й філософському змісті
Трагедія Шиллера “Марія Стюарт”, по вдалому вираженню самого автора, “затягнута у вузький корсет” обмеженого простору й часу: дія триває всього три дні й відбувається тільки у двох місцях – у палаці Єлизавети й у замку Фотрингей, де втримується Марія. Але разюче, як багато Шиллер зумів помістити в ці вузькі рамки, стягши в один вузол реальні події, які насправді далеко відстояли друг від друга в часі (сватовство французького принца до Єлизавети й рішення про страті Марії), і доповнивши їх вигаданими (зустріч Єлизавети й Марії, любов юного Мортимера до Марії й спроба звільнити неї напередодні страти). Дивна сила, з якої авторові вдалося на такій малій площі відтворити атмосферу кривавого століття, коли вбивства, насильства, змови були чи ледве не повсякденним супроводом запеклої боротьби за владу
Працюючи над “Марією Стюарт”, Шиллер одночасно був зайнятий перекладом “Макбета” – самої похмурої “шотландської” трагедії Шекспіра. У ній леді Макбет, дружина героя, невсипно розпалює в чоловіку честолюбство й підштовхує його до багатьом убивствам, якими він розчищає собі шлях до шотландського трону. Відомий австрійський письменник Стефан Цвейг, автор роману “Марія Стюарт”, висловив припущення, що в “Макбетові” відбилися події боротьби за владу саме в її царювання й у леді Макбет – деякі риси самої Марії. Припущення небезпідставне: адже Шекспір, молодший сучасник обох королев, звичайно, не міг не знати про ці події. У свою чергу “Макбет” Шекспіра не міг не зробити впливу на творчу уяву Шиллера.
Відзвуки кривавої атмосфери шекспірівської трагедії є не тільки в передісторії Марії, про яку говориться в репліках діючих осіб, але й у зображенні вдач двору Єлизавети, її самої і її розправи Смарией.
Хаосу, що панував у Шотландії при Марії Стюарт, протиставляється деспотичний порядок, затверджуваний в Англії Єлизаветою. Разом з тим, указуючи на це розходження, Шиллер зближає Єлизавету й Марію (пори її влади): обидві монархині рівною мірою свідчать своїм правлінням про тиранію й антинародності монархічної влади. Сам принцип монархізму для Шиллера, як і колись, рішуче неприйнятний – і він демонструє це на образах і Єлизавети й Марії. Однак, зближаючи в одному, він протиставляє їх в іншому.
Усе в трагедії – конфлікт, хід дії, розв’язка – засновано на таких паралелях і протиставленнях. У трактуванні Шиллера Марія неповинна в підступах проти влади Єлизавети, тому їй подвійно важко стримувати обурення проти тих, хто заточив її в замку, раніше чим судив, а потім судив без попередження, не дотримуючи законності, без захисника, без перевірки лжесвідчень, без оголошення вироку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)