Хто з нас не мріяв про те, яким буде наше майбутнє? Мені здається, що такий маленький “гріх” є у кожного з нас. Але ось таке питання: хто мріяв про майбутнє для усього людства? На мій погляд, не так вже і багато у нашій країні, та й взагалі у всіх країнах, людей, які б ставили собі таке питання. Кожен піклується про себе, свій добробут, свою кишеню.
Добре, що хоч залишилися люди, здатні думати не тільки про свою особистість. Я гадаю, що Іван Драч, перу якого належить дуже правдива, навіть натуралістична поема “Чорнобильська мадонна”, є якраз
Він реально оцінює те, що сталося на Чорнобильській АС. Це був не просто вибух, про який можна через кілька років спокійно забути. Він не тільки відразу уніс з собою життя багатьох людей, а й “нагородив” невиліковною променевою хворобою ще безліч і безліч наших співвітчизників. І не тільки їх. Зелені поля стали рудими від радіації, загинула риба в річці, повітря отримало свою дозу отрути, щоб потім “поділитися” цим з нами. Зникли з лиця Землі села, у яких не чутно ані лаю собак, ані мукання корів.
Самі лише тини, та ще, може, кілька стареньких бабусь, не згодних помирати далеко від
Могила жде мене…
Сама її щодня
Довбала з місяць я.
Від нашої сучасності можна і живому зложитися в могилу. Якщо раніше були злодії, то ніколи вони не посягали на святе – на ікони. А зараз прийшов час чорного мародерства, коли з хат виносять найсвятіше, плюючи тим самим у душу нашим предкам.
Прийшов час, коли примітивні люди панують світом. Для них не тільки не існує духовності, вони забувають і про кревні зв’язки. Навіть матір для них нічого не значить.
На жаль, таких людей не так вже і замало.
Наша сучасність – це безліч ошуканих людей, зневірених у житті. Скільки молоді вмирало і вмирає від безглуздих вказівок наших політиків, від нездійснених примар наших учених:
За безлад у безмір, за кар’єри і премії,
Немов на війні, знову вихід один:
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям – життям молодим.
Але іде по землі розплата за наші й чужі гріхи і запитує нас: чи довго терпіти знущання, чи настане коли-небудь той час, коли люди зрозуміють себе і свою планету, відчують відповідальність за усе, що тут відбувається? Можливо, ми, побачивши Хрещатицьку мадонну, змінимо своє ставлення до життя, прокинуться в нас приспані почуття людяності, милосердя: Сахалися од тебе – що таке? Бо ляльку ти з лахміття спеленала, Бо молоко було в тобі гірке, Бо всюди й скрізь дороги було мало. Ця жінка втратила свою дитину, ще не народивши її.
Виною тому радіація, яка лишила цю жінку радощів материнства і, напевно, уже навіки, бо тепер ця мадонна збожеволіла.
Можна багато писати про страшні наслідки Чорнобильської трагедії, про страшні події сучасності, про страшне життя. Наша сучасність – це міст у майбутнє. І наскільки міцним ми його збудуємо, з якими помислами ми по – ньому будемо йти, настільки добрим, гарним, прекрасним буде наше майбутнє. Ми – його будівники. А також керівники і підлеглі. Єдине, у що хочеться вірити,- це те, що ми зможемо відбудувати для себе щасливе майбутнє, де не буде місця заздрощам, злодійству, бездуховності, байдужості. Будуть панувати любов, віра, теплі людські стосунки, милосердя.
Щоб ніхто ніколи не міг назвати нашу планету “хворим дитям”!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)