“Демон” Лермонтова, особливо в його найбільш послідовній і цільній шостій редакції,- значительнейшее добуток активного романтизму, де трагічний образ типового героя того часу намальований з більшим співчуттям. До образа Демона звертався й Пушкін (“Демон”, 1823), ще раніше Гете (Мефистофель в “Фаустові”, 1774-1831) і Байрон (Люцифер в “Каїні”, 1820). Але лермонтовский Демон різко відмінний від них.
Він не всезаперечливий скептик, як у Гете й Пушкіна, а “зайва людина”, значно гостріше, ніж байроновский герой, що переживає своє
Викривальний характер поеми, природно, викликав негативну її оцінку Жуковським. Настільки ж закономірно було й захоплене відношення до неї Бєлінського. Він бачив у Демоні, у характері героя поеми,
Демон, писав він, “заперечує для твердження, руйнує для творення; він наводить на людину сумнів не в дійсності істини, як істини, краси, як краси, блага, як блага,, але як цієї істини, цієї краси, цього блага”.
Саме таке розуміння “Демона” пояснює ще раніше сказані слова Бєлінського в листі до В. П. Боткіна від 17 березня 1842 року: “Демон” зробився фактом мого життя, я повторюю його іншим, повторюю собі, у ньому для мене – мири істин, почуттів, крас”3. Боткін, погоджуючись із Бєлінським, у відповідному листі від 22-23 березня того ж року уточнював загальне для них обох розуміння поеми: “Внутрішній, істотний пафос його є заперечення всілякої патріархальності, авторитету, переказу, що існують суспільних умов і зв’язків… Інакше кажучи, заперечення духу й світогляду, виробленого середніми століттями, або, ще іншими словами – суспільного пристрою, що перебуває,”.
Таке трактування поеми пояснює, чому Бєлінський предпочитал “Демона” всім іншим поемам Лермонтова. В “Демоні” розкривається характер, у якому сполучається ненависть із жагучою мрією. Дійсно, образ Мцири з його незлобивістю був набагато більше абстрагований від передових тенденцій російської дійсності 30-х років, чим Демон
Але Бєлінський, боровшийся за твердження реалізму, не схвалював типово романтичний склад “Демона”. “Важко знайти в ньому,- писав він,- і чотири вірші сряду, яким не можна було б окритиковать за неточність у словах і вираженнях, за натягнутість в образах”5. Тому^-те він називав “Демонів”, як і “Мцири”, дитячим і незрілим створенням. Але вирішальної у відношенні Бєлінського до поеми був її суспільний зміст, виражене, за його словами, з “колосальної” силоміць.
Суспільне значення “Демона” полягало насамперед у протесті проти тодішньої російської дійсності, як відзначив уже Бєлінський, і тільки потім уже у викритті індивідуалізму, що висувають на перший план деякі сучасні дослідники’. При всій неспроможності індивідуалістичного бунтарства Демона, показаної Лермонтовим, поет не стільки засуджує його, скільки виявляє трагізм його долі
“Демон” – найбільш значна з романтичних поем Лермонтова. Вона глибше інших його романтичних добутків проникає в тенденції суспільного розвитку Росії того часу, з винятковою силою виражає заперечення тодішнього укладу життя. При всій романтичності й умовності Демона, у цьому образі правдиво типізовані передові устремління російського суспільства 30-х років
Такий тісний зв’язок поеми із сучасним російським життям забезпечила їй виняткову популярність. Як і “Горі від розуму”, “Демон”, заборонений у Росії, одержав широке поширення в численних списках. “Всі ми пам’ятаємо, яке величезне приголомшливе враження робила ця поема під час нашої молодості, років двадцять тому назад. Вся читаюча Росія знала її напам’ять”,- свідчив один із сучасників Лермонтова.
Лише окремі уривки з поеми були опубліковані в “Вітчизняних записках” (1842) і в інших виданнях. Повністю “Демон” був уперше надрукований за кордоном, у Карлсруэ (1856). У Росії поема з’явилася в пресі цілком тільки в 1860 році, в останній, зм’якшеній редакції
(2 votes, average: 3.50 out of 5)