Ім.’я Євгена Плужника далеко не всім відомо. І тому, що поет працював порівняно недовго, якихось 12 років, видавши всього дві книги віршів – “Дні” (1926) та “Рання осінь” (1927), – і тому, що за певних умов його ім’я майже 20 років не згадувалось. І лише коли у 1996 році вийшла з друку його збірка “Вибрані поезії”, сучасники змогли гідно оцінити творчість Євгена Плужника. Його поетичний доробок – явище надзвичайно складне, бо є у ній і віра, і сумніви, і печаль. Це лірика того інтелігента, що не без сумнівів та вагань приймав новий
Це були вірші про Жовтень, про гірників Рура, про дружбу робітників
Людське серце до краю обідніло”, а також віршем, що був своєрідним творчим кредо поета, де бриніли віра і надія: майбутнє буде сповнене праці, любові, віри: Я знаю: Перекують на рала мечі. І буде родюча земля – Не ця. І будуть одні ключі Одмикати усі серця.
Та при всьому тому у коротких мініатюрах збірки “Дні” є немало сумних, трагічних образів і картин, сповнених надриву і болю – як селянські сини гинули в революцію; до того ж тут немає уточнення – хто і за кого… У них відбився і суспільний настрій, пов’язаний із суперечностями непу, і власні настрої хворого поета, який без особливого захоплення спостерігає сучасне і чекає на майбутнє. У такому дусі і написано поему “Галілей”, яку за настроєм можна порівняти з поемою М. Рильського “Крізь бурю і сніг”.
Характерно, що у віршах і в поемі крізь трагізм і сумні картини пробивається віра в майбутнє: Та знаю, вірю – через дні і муку Ось підпереже землю мить така, І над базаром стисне мрійну руку Упевнена долонь робітника. Особливе місце у творчій спадщині Євгена Плужника займає поема “Канів” – наскрізь філософічна, пронизана думою про майбутнє. Автор малює реальні картини сучасного і уявного майбутнього в оптимістичному дусі. За філософськими обріями, об’ємністю погляду на людей і світ поема далеко перевищує середній рівень тогочасної поезії. Може, саме тому вона лишилася майже непомітною.
У ній змальовується доля села, загалом рідної країни одразу ж після революції і погляд у майбутнє. Заявляючи, що життя міняє форми, що йде боротьба за нове зі старим, він не забув сказати і про реальні зміни: А вже й Дніпро не той… Вже і пороги Ось-ось одягнуть в крицю та граніт… Наступна книга “Рання осінь” відрізняється від “Днів” своєю тональністю, у ній менше трагізму і мотивів жертовності. Здебільшого це коротенькі вірші-роздуми, мета яких – знайти позицію і певний спокій у житті.
Часто це була позиція самітника і відлюдника, людини хворої, що має багато часу на міркування і мало практично діє. Звичайно, наш сучасник не поділятиме цієї позиції. Але у “Ранній осені” ми знаходимо іскри справжньої поезії, які можуть удовольнити найтонших поціновувачів. Плужник ніколи не був ворожий новому ладові, а його інтелігентські побоювання нівеляції індивідуальності були безпідставними. У кращих віршах він розуміє це: Нехай комусь судився довший Шлях до останньої межі, Свій коротенький перейшовши, Не нарікатиму, – я жив!
Час кликав до діяння, і Плужник зважаючи на свою нібито малорухомість, діяв і робив дуже багато. Після “Ранньої осені” він менше звертався до віршів, але написав “Недуга” і три п’єси. У першій з них – “Професор Сухораб” (1928) ідеться про перехід на бік радянської влади кращих представників старої інтелігенції і їх боротьбу проти міщанського оточення. Плужник виявився одним з найактивніших противників міщанства, зокрема київського. Викриттю цього міщанського оточення присвячено наступну п’єсу – “У дворі на передмісті” (1929).
Цю ж тему, власне, гострий конфлікт двох протилежних ідеологій в одній родині, розкриває і третя п’єса з умовною назвою “Змова в Києві”, яка, на жаль, не збереглася. Не побачила світу і третя книга віршів Є. Плужника “Рівновага” (1933). Рукопис її зберігся, і тепер основні вірші з неї надруковані у “Вибраних поезіях”. Так, Є. Плужник – син свого часу.
Він, попри всі перешкоди, ішов до осягнення мудрості віку. Шкода, що передчасна смерть спинила його “на повороті до мети”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)